Образ Соломії в повісті Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною»

Соломія — одна з головних героїнь повісті Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною». Це висока, сильна й рішуча молодиця. Пан силоміць віддав її заміж за свого хурмана, а коханий Остап мусить тікати від пана. Соломія не хоче лишатися з нелюбом і вирішує йти за Остапом.

Вона переодягається парубком, обтинає довгі коси й наздоганяє коханого. Коли Остапа ранять, саме вона перев’язує його рану, шукає воду й вихід із плавнів. У Галаці вона ходить до турецького конаку, продає коралі, щоб зібрати викуп, а коли це не допомагає, придумує напад на човен.

Соломія загинула, коли рятувала Остапа: її забрала крижана вода Дунаю. Перед боєм вона заспівала йому з човна: «Ми їдемо тебе визволяти!..» Отже, до останньої хвилини вона думала про коханого, а не про себе. Та в епілозі старий Остап чує в голосі вітру її поклик, тож вона не зникла безслідно.

Отже, Соломія — вірна, мужня й самовіддана. Вона показує, що справжня любов і воля вимагають діяти навіть тоді, коли страшно.

У повісті Коцюбинського «Дорогою ціною» Соломія з’являється біля тину, коли Остап прощається з нею перед втечею: пан віддав її заміж за свого хурмана, а Остапа хоче віддати в рекрути. Вона радить йому тікати, але сама не витримує самотності. Вона вбирається в чоловічий одяг і наздоганяє Остапа. Автор підкреслює її силу: вона «велика, як на доброго мужика». Проте головна її сила — характер. Коли треба обтяти коси, щоб її не впізнали, вона наказує: «Ріж, кажу…» Їй боляче, «щось стисло за серце», але вона не відступає.

У плавнях, коли Остапа поранено, Соломія показує кмітливість: «вона знала, що робити». Відриває смугу від власної підтички, перев’язує рану, копає ямку до води. Вона боїться, чує, як морок шепоче про смерть Остапа, але не піддається. Навіть коли блукає й розуміє, що загубилася, вона вирішує: «Ні, вона не хоче гинути отут!»

У Галаці її вірність стає ділом. Вона збирає гроші на бакшиш, продає коралі, ходить до конаку й, коли драгоман каже, що Остапа повезуть, говорить Іванові: «Ми його відіб’ємо…» Вона вигадує план, а Іван приносить весла й пістоль. На воді вона співає: «Ми їдемо тебе визволяти!..» Це остання вістка, яку чує Остап.

Порівняйте її з Остапом: він поранений і чекає в комишах, а вона шукає вихід, і навіть коли губиться, не сидить склавши руки. Коцюбинський показує, що жіноча сила в його повісті не менш героїчна, ніж чоловіча.

Соломія гине в холодному Дунаї, а її голос переходить у вітер: в епілозі старий Остап чує, як вона його кличе. Тому її образ залишається в повісті не лише як образ жертви, а й як образ людини, чия любов сильніша за смерть.

Отже, Соломія — рішуча, кмітлива й віддана. Вона рушає повість уперед, діє там, де інші застигли, і за це платить найвищу ціну.

Коли читаєш «Дорогою ціною», здається, що Соломія просто дуже сильна: вона «велика, як на доброго мужика», вона обтинає коси, перев’язує рану, б’ється за Остапа. Але мені здається, що її справжня сила зовсім не в м’язах.

Соломія теж боїться. У плавнях вона слухає, як морок шепоче, що Остап умре, і їй стає моторошно. Про Остапа в неї «серце нило», і вона думає, що їй було б легше, «коли б куля потрапила в неї». Та страх не зупиняє її. Вона плаче в комишах, але каже собі: «Ні, вона не хоче гинути отут!» — і рушає далі.

Мені це здається найважливішим у її образі: сила — це не коли нічого не страшно, а коли діє, хоч страшно. Соломія могла лишитися з чоловіком, могла не йти в конак, не збирати гроші, не сідати в човен із пістолем. Проте щоразу вона обирала бути поряд.

Хтось скаже, що її спроба закінчилась невдачею: Остапа не відбили, а вона загинула. Але мені здається, що повість каже інакше: вона лишила після себе вітер, який кличе Остапа до кінця життя. Це теж перемога, хоча й дорогою ціною.