Бджола та Шершень

Стислий переказ

Шершень докоряє Бджолі за те, що вона, на його думку, нерозумно працює: плоди її праці більше корисні людям, ніж їй самій, а замість нагороди часто приносять смерть. Бджола відповідає, що поважний дурень тут сам Шершень: мед люблять їсти й ведмідь, і Шершень не проти, а вони могли б добувати його по-злодійському, якби любили лише їсти. Але їм «незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати»: до цього вони народжені й такими будуть, доки не помруть. Жити без цього діла, навіть купаючись у меду, для них найлютіша мука.

У «силі» (моралі) Сковорода прямо розкриває алегорію: Шершень — образ людей, які живуть крадіжкою чужої праці, а Бджола — символ мудрої людини, що трудиться у природженому, «сродному» ділі. Спершу він показує, як це звучить на людському боці: багато шершнів без пуття питають, нащо студент учився, коли нічого не має, — і забувають, що природжене діло для людини найсолодша втіха. Далі філософ підкріплює тезу прикладами з природи. Хорт, спитай його, веселіший тоді, коли полює зайця, а мисливець додає, що заєць смачніший тоді, коли добре за ним попрацюєш. Кіт найкуражніший, коли всю ніч бродить або сидить біля нори, хоч, зловивши, й не їсть миші. А бджолу, замкнену в достатку, чекає смерть із туги за квітоносними луками. Звідси висновок: щастя дає не результат праці, а її відповідність природі людини; або так жити, або мусиш умерти.

Мудрим і щасливим Сковорода називає й старого Катона: не достатком, не чином, а тим, що жив за натурою, — він посилається на книжечку Цицерона «Про старість». Але ж розкусити треба, що означає жити за натурою, і байку завершують слова Епікура: «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним».

Аналіз твору

Алегорія як інструмент філософії. Сковорода обирає найпростіший образний матеріал — суперечку двох комах — щоб викласти складну етичну концепцію. Це типовий прийом байки: конкретна, побутова сценка стає приводом для узагальнення, яке виходить далеко за межі історії про мед.

Концепція «сродної праці». Головна ідея байки — одна з центральних у всій філософії Сковороди: людина щаслива не тоді, коли багато має, а тоді, коли робить те, до чого «природжена». Бджола не захищає працю взагалі — вона захищає працю, що відповідає її природі. Це принципова відмінність від моралізаторства про «працьовитість заради працьовитості».

Шершень говорить лише раз. Після його докору слово має Бджола, а далі автор у «силі». Сковорода не вкладає в уста Шершня жодної відповіді, зате в моралі переносить його позицію на людей: це ті, хто питає, нащо вчитися, коли не матимеш достатку. Вирок Шершневі автор виносить без розпачу — він називає його образом людей, що живуть крадіжкою чужого й народжені тільки їсти й пити. Від себе додавати про його «порожнечу» не варто: у тексті цього нема.

Приклади з природи як доказ, а не прикраса. Хорт, кіт і замкнена в достатку бджола в моралі — не випадкові ілюстрації, а логічний доказ: навіть істота, яка не здатна на свідомий вибір, найбільше радіє дії, що відповідає її природі, і гине з туги, коли її цього позбавити. Якщо це правда для тварини, то тим паче — для людини, здатної свідомо шукати своє покликання. Сковорода додає й авторитети: Сіраха з його «Веселість серця — життя для людини», старого Катона з Цицеронової книжечки «Про старість» і Епікура.

Чому байка досі актуальна. Питання, яке ставить Сковорода — «робити те, що вигідно, чи те, до чого справді покликаний» — залишається живим і сьогодні. Байка не дає простих порад щодо вибору професії, але формулює критерій: справжнє щастя дає не результат праці й не її суспільна оцінка, а відповідність цієї праці власній природі людини.