Зажурилась Україна

Про що ця пісня

Пісня починається з лиха: «Зажурилась Україна, бо нічим прожити: витоптала орда кіньми маленькії діти». Молодих орда забирає в полон і жене «до пана, до хана». На цьому картина закінчується, а далі настрій різко змінюється. Співець звертається до побратима: «Годі тобі, пане-брате, ґринджоли малювати, бери шаблю гостру, довгу та йди воювати!» Дві людини домовляються про оборону: один стане «на воротях», другий у «закоулку».

Пісня закінчується не плачем, а погрозою: «Ой козак до ружини, бурлака до дрюка: оце ж тобі, вражий турчин, з душею розлука!» Тобто журба має перейти в дію.

Пісня коротка й безіменна: у ній немає ні року, ні міста, ні імені ватажка. Вона працює як заклик, а не як хроніка: слухач має впізнати своє лихо й ту рішучість, яка його зупиняє.

Що казати про час і місце подій. У тексті названо Україну, орду, хана й турка, згадано полон. Отже, це епоха нападів орди й турків на українські землі. Точного року пісня не називає, і вигадувати його не треба (див. нижче про запис 1834 року).

Розбір за частинами

Пісня має дванадцять довгих рядків, зв’язаних у пари. У деяких виданнях їх розбито навпіл, тому виходить двадцять чотири короткі. Ми розбираємо за парами довгих рядків, як у підручнику.

Перша пара: «Зажурилась Україна, бо нічим прожити, витоптала орда кіньми маленькії діти». Країна «зажурилась» — це персоніфікація. Слово «витоптала» показує, що для нападників діти — не люди. Такий початок одразу вводить слухача в біду. Рима наближена: «прожити — діти».

Друга пара: «Котрі молодії — у полон забрато; як заняли, то й погнали до пана, до хана». У підручнику стоїть саме «забрато»; на деяких сайтах це виправлено на «забрано». «До пана, до хана» — до нового господаря й до самого хана: полонених женуть до тих, хто ними володітиме. Далі пісня про полонених не розповідає: їхня доля лишається за рядками.

Третя пара: «Годі тобі, пане-брате, ґринджоли малювати, бери шаблю гостру, довгу та йди воювати!» Це поворот. Звертання «пане-брате» тут звучить як побратимське, а не як слова до поміщика. Мовець просить його «годі» — досить. «Ґринджоли» — сани, санчата (за поясненням підручника), а «ґринджоли малювати» — займатися дрібною, непотрібною справою, поки горить власна хата. Далі одразу стоїть протилежне: «шаблю гостру, довгу» й слово «воювати». Тут рима точна: «малювати — воювати».

Четверта пара: «Ой ти станеш на воротях, а я в закоулку, дамо тому стиха лиха та вражому турку!» Мовець уже планує: ти будеш біля воріт, я в закоулку. Це не військо на полі, а двоє біля двору й вулиці: пісня показує оборону рідної домівки. «Вражому турку» дістанеться лихо: слова «дамо тому стиха лиха» звучать як погроза.

П’ята пара: «Ой ти станеш з шабелькою, а я з кулаками, ой щоб слава не пропала проміж козаками». Хто чим має: один із «шабелькою» (пестливо), другий тільки з кулаками. Мета названа прямо: щоб «слава не пропала проміж козаками». Слава для пісні — те, що вартує боротьби.

Шоста пара: «Ой козак до ружини, бурлака до дрюка: оце ж тобі, вражий турчин, з душею розлука!» Козак іде до ружини (вогнепальної зброї), бурлака — до дрюка (грубої палиці). Бурлака — людина без постійної роботи й житла; поруч із козаком він стає рівним захисником. Останні слова — «з душею розлука» — обіцяють ворогові смерть, але не прямо, а обережним висловом.

Аналіз твору

Жанр. Це історична пісня. Українська літературна енциклопедія відносить її до пісень про турецько-татарські напади. Енциклопедія ставить її серед історичних пісень XV — першої половини XVII століття, але точної дати саме цієї пісні не називає. Від думи вона відрізняється тим, що співається й має ритмічні рядки, а не вільні тиради.

Інший запис 1834 року. Один із ранніх варіантів надрукував Михайло Максимович у збірці «Украинскія народныя пѣсни» (Москва, 1834). Він починається майже так само — «Зажурилась Украина», — але далі інший: мовець каже, що служив «Пану бусурману», а тепер служитиме «Восточному Царю», а Ляшок ходить із шабелькою, та козак його не боїться й шапки не знімає. Зате кінцівка дуже схожа на шкільну: козак там теж іде «до дрюка», а ворогові теж обіцяють розлуку з душею. Про ґринджоли й бурлаку в тому варіанті нічого немає. Максимович додав, що пісню складено «вѣроятно около 1687 г.» — це його припущення, а не доведений факт. У школі вчать довший варіант, за яким і написано цей розбір (підручник О. Борзенка для 8 класу, 2016).

Настрій змінюється. Перші чотири рядки — журба й безсилля («зажурилась», «нічим прожити»). З «Годі тобі…» починається рішучість, а в кінці — погроза. Тому пісню читають виразно, змінюючи голос: спершу тихо й гірко, а від «Годі тобі» — швидше й твердо.

Єднання людей. Пісня показує не одного героя, а всіх, кого торкнулося лихо. Її мовець не називає себе козаком; він каже «я», а побратим — «ти». Коли ж мова про озброєння, з’являються «козак» і «бурлака»: воїн і безпритульний. Пісня хоче сказати: коли лихо велике, немає нижчих і вищих, і кожен воює тим, що має.

Слово «пан» у двох значеннях. «До пана, до хана» — пан там господар, до якого гонять полонених. «Пане-брате» — ввічливе звертання до товариша. Значення слова видно лише з контексту, і це гарний приклад того, як слово в пісні змінює сенс.

Ґринджоли. У переносному значенні «ґринджоли малювати» — займатися дрібним, нікому не потрібним ділом. Тут це звучить як докір: не час, коли орда полонить дітей.

Ритм і мова. Довгий рядок ділиться паузою на два коротких, і це дає пісні ритм, який легко співається. Зменшено-пестливе «шабелька» поруч із «кулаками» виглядає майже жартівливо, а через це погроза звучить ще жорсткіше. Схема «Ой ти станеш… а я…» повторюється двічі: так пісню легше співати й запам’ятовувати.

Головна думка. Лихо, якого зазнала Україна, не мине саме собою: його зупиняє спільна оборона всіх людей, від козака до бурлаки, заради того, щоб «слава не пропала проміж козаками».