Про заснування Києва (Кий, Щек, Хорив і сестра Либідь)

Стислий переказ

Колись поляни жили окремо, кожен рід на своєму місці. У них були три брати: Кий, Щек і Хорив, а також сестра Либідь. Кий жив на горі, де тепер Боричів узвіз, Щек — на горі, що зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, яку прозвали Хоревицею. Разом вони збудували місто й назвали його Київ на честь старшого брата. Довкола міста був великий ліс і бір, а жили тут мудрі й тямущі люди, поляни.

Дехто казав, що Кий був простим перевізником: мовляв, коло Києва був перевіз через Дніпро, і люди казали: «На перевіз на Київ». Літописець не погоджується. Якби Кий був перевізником, то не їздив би до Царгорода. Насправді Кий князював у своєму роду й ходив до грецького царя, який, як переказують, прийняв його з великою шаною.

Повертаючись, Кий прийшов на Дунай, сподобав там місце й збудував невеликий городок. Він хотів сісти там зі своїм родом, але навколишні племена не дозволили. Досі придунайці називають те городище Києвцем. Кий повернувся до Києва й помер тут, а невдовзі померли й брати з сестрою. Після них рід князював у полян.

Докладний переказ за частинами

1. Три брати й сестра. Оповідь починається з полян, які «жили окремо й володіли своїми родами». Літописець називає ім’я кожного: «одному ім’я Кий, другому — Щек, а третьому — Хорив, а сестра в них була Либідь». Кожен із братів жив на своїй горі. Про Кия сказано: «Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів». Щек «сидів на горі, яка зветься нині Щекавицею», а про Хорива сказано: «на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею».

2. Заснування Києва. «І збудували вони місто в ім’я старшого брата свого й нарекли його Київ». Назву міста літописець виводить від імені Кия. Навколо було багато лісу, де ловили звірів. Люди, які там жили, «мужі мудрі й тямущі», називалися полянами: «від них поляни й донині в Києві».

3. Спір: Кий — перевізник? Далі літописець повертається до чужої думки: «Дехто, не знаючи, каже, що Кий був перевізником коло Києва». Такі люди пояснювали: там був перевіз через Дніпро, «тим-то й говорили: “На перевіз на Київ”». Літописець відповідає коротко й переконливо: якби Кий був перевізником, він не їздив би до Царгорода.

4. Кий у Царгороді. За літописом, Кий «князював у своєму роду», ходив до царя грецького, і той цар «зустрічав його з великою шанобою та почестями». У найдавнішому тексті (за Іпатіївським списком) літописець чесно додає: до якого саме царя їздив Кий, він не знає.

5. Києвець на Дунаї. Повертаючись, Кий «прийшов на Дунай, возлюбив одне місце, і поставив там невеликий городок, і хотів було сісти в ньому своїм родом». Але «не дали йому навколишні племена». Однак назва лишилася: «так і донині називають придунайці те городище — Києвець».

6. Смерть братів і сестри. Кий, повернувшись у своє місто Київ, «тут і помер. І брати його, Щек і Хорив, і сестра їхня Либідь тут же померли». Після них їхній рід став князювати у полян, а інші племена мали власних князів: древляни, дреговичі, словени в Новгороді, полочани.

7. Племена й звичаї. Підручник додає огляд слов’янських племен і їхніх звичаїв. Поляни, за літописом, мали «звичай батьків своїх лагідний і тихий» і шанували невісток, сестер, матерів і батьків. Древляни «викрадали собі жінок коло води». Радимичі, в’ятичі й сіверяни «жили в лісі, яко і всякий звір»; вони збиралися на ігрища, де умикали, тобто викрадали, собі жінок. Про поховальний звичай сказано так: померлого спалювали на колоді, кістки клали в малу посудину й ставили на стовпах при дорозі; так, за літописом, роблять і в’ятичі та кривичі.

Аналіз твору

Що це за твір. «Повість минулих літ» — найдавніший великий літопис, складений у Києві в XI — на початку XII століття, ймовірно, ченцем Нестором та іншими літописцями. Її оригінал не зберігся: є пізніші списки, найдавніші — Лаврентіївський (1377) і Іпатіївський (початок XV століття). У школі читають український переказ уривка (на УкрЛібі його названо переказом Віктора Близнеця). Довідники наголошують, що відомості літопису мають виразний легендарний характер, тому їх часто перевіряють за іншими джерелами.

Легенда чи історія? Оповідь про Кия близька до легенди: вона пояснює, звідки взялися назви. Але літописець не тільки розповідає, а й доводить. Він знає чужу думку («Кий — перевізник») і відкидає її аргументом. Так пише той, хто вважає: про засновника Києва треба говорити гідно, як про князя, який їздив до царя, а не про людину без роду.

Чому саме «князював у своєму роду». Ці слова роблять із Кия правителя. Літописець хоче показати: у Києва давня й поважна історія. Тому він так наполягає: Кий ходив до Царгорода, його зустріли з почестями. Про сам візит нічого не розповідається, лише про почесті.

Чесність літописця. У давньому тексті (за Іпатіївським списком) літописець визнає: до якого саме царя ходив Кий, він не знає. Він передає лише те, що чув від інших. Цей штрих важливий: літописець розрізняє, що він знає, а що переказує.

Назви, що збереглися. Слова «донині», «нині» — так літописець показує, що сліди тих подій видно й досі. Гора Щекавиця над Подолом справді є в Києві, і ця назва є вже в літописі. Про Боричів узвіз і Хоревицю історики сперечаються, де саме вони були. Річка Либідь у Києві є, і, за однією з думок, її назвали від імені сестри, але певно цього ніхто не знає.

Схожа оповідь в іншій літературі. За довідковими джерелами, схожий сюжет про трьох братів, які заснували міста, є у вірменській «Історії Тарона». Це показує, що такі перекази про засновників міст траплялися не лише в літописі.

Пам’ятник засновникам. 1982 року, до 1500-річчя Києва, на набережній Дніпра в Наводницькому парку встановили пам’ятник засновникам міста — братам Кию, Щеку, Хориву й сестрі Либеді (скульптор Василь Бородай). У ролі Либеді скульптор зобразив свою доньку Галину. 2010 року через корозію металу фігури братів Щека й Хорива впали; пам’ятник відновили й відкрили знову 28 травня 2010 року.

Різні тексти. У школі читають переказ, а не оригінальний текст. Тексти різних видань відрізняються словами: одні пишуть «в ім’я старшого брата», інші — «на честь старшого брата», у одних «кожен», у інших «кожний». Цитувати треба за підручником свого класу.

Слова, які треба пояснити. «Поляни» — східнослов’янське плем’я, що жило коло Києва. «Рід» — родина з предками й нащадками. «Боричів узвіз» — давній київський узвіз; де саме він був, історики сперечаються. «Перевіз» — місце, де переправляють людей на інший берег. «Царгород» — Константинополь, столиця Візантії. «Городок» — невелике укріплене поселення. «Умикати» — викрадати. «Тризна» — поминальна обрядова учта.

Головна думка. Київ має давню й поважну історію, а його засновник — не людина без роду, а князь, який шанований далеко за межами своєї землі.