Засвіт встали козаченьки

Про що ця пісня

Ще не світає, а козаки вже на ногах: «Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі». Маруся плаче. Хтось (пісня не каже, хто) радить їй не журитися й помолитися за «миленького». Тим часом мати проводжає сина в дорогу, і між ними починається розмова.

Мати наказує вернутися за чотири «неділеньки», тобто за чотири тижні. Син відповідає, що не знає, коли вернеться: його кінь спіткнувся в воротях. Він просить матір прийняти його дівчину «як рідну дитину». Мати відповідає, що рада б, але чи буде дівчина її шанувати? Син закінчує розмову словами: «Заграв мій кінь вороненький, назад сподівайтесь!»

Це коротка сцена з чотирьох реплік: мати — син — мати — син. У ній нікого не вбито й нікого не зраджено, та напруга тримається до останнього рядка: перед нами прощання, після якого невідомо, чи буде зустріч.

Розбір строфа за строфою

Строфа 1. Козаки встали «засвіт», тобто до сходу сонця, і вирушили «в похід з полуночі». Слово «полуночі» пісня не пояснює, і його точного значення я не встановлював: підручник його теж не тлумачить. Головне тут — ранній час і сльози: «Заплакала Марусенька свої ясні очі». Від початку пісні відомо лише одне: козаки йдуть, а дівчина плаче.

Строфа 2. Втіха: «Не плач, не плач, Марусенько, не плач, не журися». Хто це говорить, пісня не каже. Порада звучить по-народному: «за свого миленького Богу помолися!» — єдине, що може зробити дівчина, яка лишається вдома.

Строфа 3. Картина: «Стоїть місяць над горою, а сонця немає». Це ніч, яка ось-ось стане ранком. Після неї відразу з’являється мати, яка проводжає сина «слізно».

Строфа 4. Мати каже коротко: «Іди, іди, мій синочку, та й не забаряйся. За чотири неділеньки додому вертайся». Прохання не гаятися звучить майже як наказ, але за ним чути страх.

Строфи 5–7. Найдовша відповідь. Спершу козак каже, що рад би вернутися скоріше, «та щось мій кінь вороненький в воротях спіткнувся». Далі: «Ой Бог знає, коли вернусь, в якую годину». Він не обіцяє вернутися в строк, і це чесніше, ніж заспокоювати. Тоді просить: «Прийми ж мою Марусеньку як рідну дитину!» Прохання підсилюється двічі: «Прийми її, матусенько, — всі у Божій волі! Бо хто знає, чи жив вернусь, чи ляжу у полі?» Тут уперше зовсім відкрито сказано про можливу смерть.

Строфа 8. Мати відповідає обережно: «Ой рада б я Марусеньку за рідну прийняти, та чи буде ж вона мене, сину, шанувати?» Вона не відмовляє, але й не обіцяє. Ця репліка — найтонше місце пісні: за нею чути, що в родині немає відчуття, ніби дівчина вже «своя».

Строфа 9. Козак відповідає всім: «Ой не плачте, не журітесь, в тугу не вдавайтесь: заграв мій кінь вороненький, назад сподівайтесь!» Звернення тепер у множині («не плачте», «сподівайтесь»); мабуть, козак говорить і до матері, і до Марусі, хоча пісня цього прямо не каже. Після трьох реплік, у яких мати й дівчина були кожна сама по собі, він об’єднує їх в одне «ви».

Аналіз твору

Жанр. Це козацька лірична пісня, точніше — пісня-прощання. Підручник відносить її до пісень літературного походження: їх склали талановиті митці, а згодом такі пісні почали сприйматися як народні. За традицією її приписують Марусі Чурай, але документальних доказів, що така людина існувала, немає (див. біографію). У підручнику сказано, що Маруся «напевно» склала цю пісню під час прощання з коханим, коли Полтавський полк вирушав на війну. Це припущення, а не встановлений факт.

Композиція: сльози, розмова, надія. Пісня будується як маленька п’єса. Три перші строфи задають сцену (ніч, сльози, мати біля сина). Далі йде діалог, у якому кожен говорить про своє: мати про строк повернення, син про можливу смерть, мати про недовіру, син про надію. Сюжет рухається без опису: ми лише чуємо, що вони кажуть.

Прикмети й кінь. Підручник питає, на які прикмети звертає увагу парубок. Двічі його думки закінчуються конем: спершу «в воротях спіткнувся» (це для нього тривожний знак), потім «заграв мій кінь вороненький» (знак надії). Пісня не пояснює прикмет: їх, очевидно, розуміли всі слухачі. Читаємо їх так: перша — тривожна, після неї козак одразу каже «Бог знає, коли вернусь», друга — добра, і вона завершує розмову. Головне тут не саме віщування, а те, що козак сам тримається за цей знак і ним заспокоює тих, хто лишається.

Чого пісня не каже. Козак не звертається до Марусі напряму: про неї він говорить матері, а наприкінці звертається до всіх у множині («не плачте»). Сама Маруся мовчить. Кохання в пісні видно не з признань, а з прохання «Прийми ж мою Марусеньку як рідну дитину!»: козак думає про те, що буде з дівчиною, якщо він не вернеться.

Мати козака. У підручникових питаннях запитують: як мати ставиться до дівчини? Її слова «рада б я… та чи буде ж вона мене… шанувати?» — не відмова й не згода. Це умовна згода: вона прийме, якщо побачить повагу. У редакції УкрЛібу мати відповідає інакше («Яка ж бо то, мій синочку, година настала, щоб чужая дитиночка за рідную стала?»), тож там її сумнів звучить різкіше. Обговорюючи пісню в класі, слід дивитися на текст, який вивчали.

Мова. Уся пісня складена в розмірі 8 + 6: рядки по вісім і по шість складів чергуються, як у коломийках. Другий і четвертий рядки римуються. Зменшено-пестливі слова («козаченьки», «Марусенька», «миленького», «матусенько», «дороженьку») створюють ніжну, «домашню» інтонацію, а повтори («Іди, іди», «Не плач, не плач») звучать як заклик, який повторюють, бо страшно не почути відповіді.

Варіанти тексту. Пісня має багато редакцій.

• Назва й перший рядок. Підручник виводить з першого рядка «засвіт встали», тобто «до сходу сонця». За Вікіпедією, «Засвистали козаченьки» пишуть етнограф Михайло Максимович, поет Степан Руданський і композитор Микола Лисенко; «Засвіт встали козаченьки» обстоюють радянські музикознавці Лідія Архимович, Микола Гордійчук і Леонід Кауфман; зустрічається й «За світ встали козаченьки». У підручнику сказано, що листівка Амвросія Ждахи 1911 року має варіант «Засвистали».
• Слова матері. У підручнику: «Іди, іди, мій синочку, та й не забаряйся»; в УкрЛібі й ukrlit.org: «Прощай, милий мій синочку, та не забувайся».
• Відповідь матері. У підручнику вона «рада б» прийняти Марусю; в УкрЛібі замість цього — запитання «Яка ж бо то, мій синочку, година настала».
• Кінець. У підручнику є остання строфа про коня, що заграв; в УкрЛібі її немає, там повторюється перша строфа. За Вікіпедією, є й варіант, де перша строфа звучить «Виплакала Марусенька свої ясні очі».
• Дрібниці. «Слізно» (підручник) і «сльозно» (УкрЛіб); «А сонця немає» і «Та сонця немає»; «В якую годину» і «У яку годину».

Що відомо про історію пісні. Першу відому публікацію пісні під назвою «Засвистали козаченьки» Вікіпедія датує 1790 роком (Санкт-Петербург); 1834 року пісню видав Михайло Максимович, а 1836-го її включив у п’єсу «Чорноморський побит на Кубані» Яків Кухаренко. Микола Лисенко ввів її до опери «Чорноморці» (1872). Усе це — за Вікіпедією; першоджерел я не відкривав.

Як вивчити напам’ять

Пісня має дев’ять катренів, і кожен — 8 + 6 складів, тому вивчити її можна швидко. Ось опори:

1. Три строфи оповідача: засвіт, сльози, втіха, місяць над горою.
2. Слова матері: «Іди, іди, мій синочку» — і чотири неділеньки.
3. Три строфи козака: кінь спіткнувся → «Бог знає, коли вернусь» → «Прийми ж мою Марусеньку». Кожну відкриває «Ой» або «Прийми».
4. Сумнів матері: «Ой рада б я Марусеньку».
5. Кінцева надія: кінь тепер «заграв». Пари «спіткнувся» — «заграв» допомагають запам’ятати початок і кінець відповіді козака.

Якщо вчите не за підручником Борзенка, спершу звірте свою редакцію: слова матері й кінець у різних виданнях різні.