Віють вітри, віють буйні

Про що ця пісня

Пісня починається картиною: віють буйні вітри, аж дерева гнуться. Героїня зіставляє її з собою: серце болить, а сльози не ллються. Далі вона говорить про своє горе. Літа минають у лютому горі, кінця їм не видно, полегшення приходить лише тоді, коли вона потай, «нишком», поплаче. Щастя, хай і коротке, не забувається, а нові сльози його не повернуть.

У середині пісні героїня питає: чи щаслива та билинка, що росте «без роси, на сонці»? Це вона сама. Тяжко жити без милого навіть у рідній стороні. Вона кличе його: «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!», мріє полетіти до нього, та крилець не має. Пісня закінчується питанням: до кого пригорнутися, коли немає того, хто любить?

Розбір строфа за строфою

Строфа 1. Вітер і біль. Пісня починається не словами про кохання, а картиною бурі: «Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться». Потім рядки про серце: «Ой як болить моє серце, а сльози не ллються». Це паралелізм: сила, яка гне дерева, зіставлена з болем, що гне людину. Водночас між образами є різниця: вітер видно всім, а серце болить безмовно, і сльози не ллються.

Строфа 2. Роки горя. «Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу»: героїня рахує не дні, а роки, і цим показує, що розлука надовго. «Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу» — слово «нишком» показує, що вона ховає своє горе від людей.

Строфа 3. Пам’ять про щастя. «Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде»: сльози щастя не виправлять, хоч серцю від них і легшає. «Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде» (у підручнику «по смерть», у Вікіпедії й УкрЛібі — «по смерті»). Навіть короткий час щастя («часочок») не забувається до кінця життя.

Строфа 4. Питання про долю. «Єсть же люди, що і моїй завидують долі»: героїня зауважує, що є люди, які навіть їй заздрять. Тоді вона питає: «Чи щаслива та билинка, що росте на полі?»

Строфа 5. Билинка. «Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці…» Образ билинки — центр пісні: одинока, без вологи, під палючим сонцем. Так героїня показує, як тяжко їй без милого. Останні два рядки називають причину прямо: «Тяжко жити без милого і в своїй сторонці!» Слова «і в своїй сторонці» означають: навіть удома, серед своїх, без коханого їй чуже й пусте.

Строфа 6. Заклик. «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!» Уперше героїня звертається до коханого напряму. «Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися» — вона хоче, щоб він побачив її горе на власні очі.

Строфа 7. Мрія. «Полетіла б я до тебе, та крилець не маю, щоб побачив, як без тебе з горя висихаю». Тут гіпербола: героїня «з горя висихаю», як билинка без роси. Цей образ повертає нас до п’ятої строфи, але тепер вона говорить про себе, а не про рослину.

Строфа 8. Питання без відповіді. «До кого я пригорнуся, і хто приголубить, коли тепер того нема, який мене любить?» Пісня закінчується не мріями, а тверезим питанням. Відповіді нема, і цим завершується монолог: героїня залишається сама.

Аналіз твору

Жанр і авторство. Це лірична пісня-скарга на розлуку. У підручнику Борзенка вона належить до «Пісень Марусі Чурай». Підручник каже, що Маруся, «можливо», склала її в Києві, куди вирушила помолитися за коханого. Це версія легенди, а не встановлений факт: документів про Марусю Чурай не збереглося (див. біографію). За Вікіпедією, у минулому цю пісню приписували також Іванові Котляревському.

Паралелізм. Пісня починається народнопоетичним паралелізмом: явище природи («дерева гнуться») зіставлено зі станом душі («сльози не ллються»). Зіставлення працює двома способами: як схожість (буря гне дерева, як біль гне людину) і як контраст (вітер видно й чути, а серце болить мовчки). Пісня далі розвиває саме це: героїня плаче лише «нишком».

Билинка. Образ билинки, що росте «на пісках, без роси, на сонці», — метафора самотності. Порівняння тут не сказане прямо: героїня питає, чи щаслива та билинка, і читач сам впізнає в ній себе. Далі слово «висихаю» повертає до цієї рослини: без роси рослина сохне, без милого сохне й вона.

Риторичні запитання. У пісні три групи запитань: про билинку («Чи щаслива та билинка, що росте на полі?»), про милого («Де ти, милий, чорнобривий? Де ти?») і про те, до кого пригорнутися. Жодне не має відповіді. Це підсилює безвихідь, у якій опинилася героїня.

Мова й ритм. Пісня складена в розмірі 8 + 6 (порахував усі 32 рядки), другий і четвертий рядки катрена римуються. Так само побудовані коломийки. Прості слова («серце», «сльози», «горе», «милий») і зменшені форми («часочок», «билинка», «крилець») створюють ефект щирої розмови.

«Наталка Полтавка». У п’єсі Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» героїня виходить до річки й співає цю пісню (перше явище, за виданням 1937 року на Вікіджерелах: «Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться, о, як болить моє серце, а сльози не ллються!..»). У п’єсі текст трохи інший: шість довгих рядків, у яких «Тільки тоді і полегша, як нишком заплачу» (у підручнику «поплачу»), а «Хто щаслив був хоть часочок, повік не забуде» (у підручнику «Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде»). За Вікіпедією, саме Котляревський використав цю пісню як вступну арію героїні.

Варіанти тексту. Підручник Борзенка, УкрЛіб і Вікіпедія розходяться лише в дрібницях: «А сльози не ллються» (підручник, Вікіпедія) і «А сльзи не ллються» (УкрЛіб); «По смерть не забуде…» (підручник) і «По смерті не забуде…» (УкрЛіб, Вікіпедія); «Без роси, на сонці…» (підручник, кінець крапками) і «Без роси, на сонці?» (УкрЛіб, Вікіпедія — з питальним знаком). Вчити треба той варіант, який дає ваш підручник.

Пісня й музика. У підручнику згадано обробку Миколи Лисенка: ця пісня стала візитною карткою популярної в 30-ті роки минулого століття співачки Оксани Петрусенко, і учням пропонують послухати її запис на ресурсі видавництва. Мелодія допомагає відчути настрій тексту: питання для обговорення в підручнику — як мелодія увиразнює слова.

Що обговорити на уроці. Підручник просить визначити, чи шкодує героїня, що зазнала кохання. У тексті цього немає: вона тужить, але не докоряє коханню й не проклинає його. Її слова «Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде» звучать не як докір, а як признання, що щастя було й буде з нею.