Характеристика Палагни

Хто така Палагна

Палагна — дружина Івана «з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим носом й воластою шиєю». Вона любить пишне вбрання: шовкові хустки, дротяні запаски, намисто. Але «звикла шість день на тиждень робити і тільки в свято одпочивала». Іванові вона не пара: він мрійник і музикант, вона — ділова, гордовита, земна. Дітей у них немає, «зате була худібка».

Господиня й ворожка

Палагна — повноправна господиня хати. Вона палить ватру між маржиною, «аби до неї не мав приступу злий», і говорить до худоби, як до людини: «Ти меш годувати мене і мого газду, а я тебе буду шанувати». Не терпить сусідки Химини, яку вважає відьмою: «Ну і сусіди дав нам пан-біг!» На святий вечір Палагна разом з Іваном молиться за «душі, що їх ніхто не знає», а перед вечерею вимагає: «Продуй перше, ніж маєш сісти!»

Юра й Палагна

Уранці на Юрія Палагна виходить на царинку роздягнена, за ворожінням: з муравлиська треба дістати закопану сіль, булку й намисто. Там вона й зустрічає мольфара Юру. «Чого вилупив баньки? Не видів?» — гримає вона, а він відповідає: «Такої, як ви, Палагно, бігме, не видів». Вона хоче втекти — і не може: «вросла в землю». Коли Юра хапає її за руку, Палагна з криком вириває її й біжить додому. Вдруге, біля ріки, вона «гордо підняла голову» й минає його. Проте думки її бігають до нього: «Коли б захотіла мати любаса, узяла б Юру». Побачивши, як Юра серед бурі не пускає хмару, Палагна після грози біжить до нього: «Ци тобі, Юрчику, не сталось чого лихого?» Автор пише: «Так Палагна стала любаскою Юри».

Відкрита зрада

Відтоді Палагна змінюється: носить шовкові хустки й у будень, вертається пізно, «червона, розтріпана, п’яна неначе». Іванові вона відказує: «Овва! То вже мені і погуляти не вольно… Я хочу набутись. Раз жиємо на світі…» У корчмі вона з Юрою «прилюдно цілувалась і обіймалася з ним». Іван чахне, а Палагна «цвіла й веселилась». Коли Іван підглядає, Юра над глиняною лялькою тикає пальцями від ніг до голови, а вона цікавиться: «А єкби у голову вбив?» — «Тоді гине в той мах».

Плач

Після Іванової смерті Палагна виконує обряд: поправляє полотно на тілі, голосить, звертаючись до душі чоловіка: «Ти пішов, а мене саму полишив…» Сусідки хвалять: «Файно голосить». Але гості шукають розваги, біля мерця починається гра, і Палагна «не голосила більше. Вже було пізно і треба було прийняти гостей». Автор показує звичай: спершу згадують небіжчика, бо «годилось потішить засмучену душу», а потім починається забава.

Висновок

Палагна — образ земної, тілесної сили, протиставлений мрійливості Івана. Вона не зла й не бездушна: працює, доглядає худобу, дотримується обрядів. Але її пристрасть до Юри розриває звичайне подружжя й лишає Івана без опори. У повісті вона не осуджена й не виправдана: Коцюбинський показує, що дві людини можуть жити поруч у різних світах.