Сто тисяч

Стислий переказ

Герасим Калитка — заможний селянин, який має вже чималі статки, але думає лише про одне: як прикупити ще землі. Поруч продають двісті п’ятдесят десятин, і Калитка боїться, що його випередить сусід.

Грошей на купівлю бракує, тож кум Савка розповідає про спосіб: є люди, які продають фальшиві гроші — сто тисяч за п’ять тисяч справжніх. Калитка вагається недовго.

Паралельно він влаштовує долю сина: Романові підшукано багату наречену, хоч той любить наймичку Мотрю. Для батька це не аргумент — у його системі координат наречену обирають за посагом.

У домі крутиться ще й Бонавентура, збіднілий дворянин, який шукає в полі закопані скарби. Він смішний — але, по суті, робить те саме, що й Калитка: чекає багатства нізвідки.

Оборудка відбувається. Калитка приносить додому мішок, замикається, розкриває пачки — і бачить чистий папір. Його ошукали точнісінько так, як він сам збирався ошукати всіх навколо. Не витримавши думки про втрачені п’ять тисяч, Калитка лізе в петлю. Його встигають витягти — і фінальне питання «нащо ти в петлю ліз?» лишається висіти над сценою.

Докладний переказ за діями

Дія перша. Калитка господарює: перевіряє роботу наймитів, свариться через кожну дрібницю, розмірковує про сусідську землю. Із розмов стає ясно, що заощаджує він до межі — і на чужих, і на своїх. З’являється кум Савка з натяком на «вигідну справу».

Дія друга. Калитка домовляється про зустріч із Невідомим. Умова проста: п’ять тисяч справжніх за сто тисяч фальшивих. Водночас батько тисне на Романа, щоб той посватався до багатої. У домі — Бонавентура зі своїми планами розкопок.

Дія третя. Напруження зростає: Калитка збирає гроші, боїться викриття, підозрює всіх. Автор показує, як жадоба поступово перетворюється на страх — герой уже не спить і не довіряє нікому.

Дія четверта. Обмін відбувся. Калитка залишається наодинці з мішком, розрізає пачку — і бачить папір. Розпач доводить його до петлі; Бонавентура рятує господаря. П’єса закінчується не мораллю, а запитанням, на яке кожен глядач відповідає сам.

Аналіз твору

Чому це комедія — і чому трагікомедія. Сам автор назвав твір комедією: тут багато смішного — скупість, доведена до абсурду, кумедний Копач, безглузді розрахунки. Але фінал із петлею вибиває ґрунт з-під сміху. Виходить сатира, у якій смішне й страшне тримаються за руки.

Образ Калитки. Він не лиходій із мелодрами. Калитка працьовитий, тямущий, по-своєму навіть відповідальний за господарство. Саме тому його історія переконлива: автор показує, як нормальні риси — ощадливість, наполегливість, хазяйновитість — доведені до одержимості, стають руйнівними.

Земля як ідол. Репліка «Ох, земелько, свята земелько, Божа ти дочечко!» звучить як молитва — і це не випадковість. Земля посіла в душі Калитки місце, призначене для чогось іншого: для родини, для віри, для людей.

Афера як пастка для себе. Ключова іронія п’єси: Калитка хотів обдурити всіх фальшивими грошима, а став жертвою точнісінько такого самого обману. Автор не карає героя згори — герой карає себе сам, власним же способом мислення.

Що сказати про сучасність. Комедія 1889 року читається так, ніби її написали про сьогоднішні «легкі гроші»: обіцянка величезного зиску за невелику передоплату працює й досі — і досі з тієї ж причини.