Сто тисяч

Стислий переказ

Герасим Калитка — багатий селянин, який має вже двісті десятин, але мріє скупити всю землю навколо. Поруч поміщик Смоквинов продає двісті п’ятдесят десятин із рибним ставком, а Калитці бракує п’ятнадцяти тисяч: він має лише п’ять. Тоді до нього приїздить Невідомий, привозить зразки й пропонує купити «сто тисяч» фальшивих, але ніким не відрізнюваних карбованців за п’ять тисяч справжніх.

Калитка вагається недовго. Спершу він пробує, чи прийматимуть такі гроші: доручає куму Савці розміняти їх у місті. Савка з великим страхом справляється, крамарі й казначей гроші приймають. Герасим вважає, що успіх забезпечено, і вирішує: сто тисяч привезуть ввечері, а втіху від першої удачі він прикриє зарученинами Романа з наймичкою Мотрею.

Водночас Калитка влаштовує особисте життя сина. Він хотів оженити Романа з дочкою багатого Пузиря заради приданого, тож Копач, який блукає з щупом по околицях і шукає клад на Боковеньці, возить хлопця на оглядини. Пузирі нехтують «Калитчин син», не запрошують його до хати, і Герасим, щоб мати причину для гулянки, оголошує, що оженить Романа з Мотрею.

Увечері Калитка з Савкою привозять мішок, і Герасим ховає його від дружини. Параска приходить передати, що був фактор Гершко й просив бути завтра у Смоквинова з грішми, а чоловік кидається на неї. Калитка розв’язує мішок — але в пачках чистий папір, лише на трьох пачках спереду й ззаду наклеєні справжні гроші. Герасим хапає пояс і біжить до клуні вішатись. Копач, який там ночує, перерізає пояс. Але Калитка не вдячний: «Краще смерть, ніж така потеря!»

Докладний переказ за діями

Дія перша (субота). У хаті Калитки з’являється Невідомий і розпитує про хазяїна. Роман нарошне розірвав рукав, щоб побалакати з Мотрею, і, коли вона зашиває, цілує її, але отримує кулаком. Він нагадує, що батько обіцяв оженити їх восени, а Мотря не вірить: «Може, ще батько шуткував». Приїжджає Герасим із міста: оформив купчу й тепер має двісті десятин, але думає про землю Смоквинова. Він дивується, звідки в сусіда Жолудя стільки грошей, і, згадавши про Смоквинова, міркує: «хіба послухать жидка» і купити сто тисяч фальшивих. Приходить кум Савка просити сто карбованців. Герасим погоджується позичити «для кума» під п’ять відсотків на місяць, але просить не вексель, а «запродажню» на воли: вона «надежніще». Савка розповідає, як ходив викликати «безп’ятого» на роздоріжжя, і Герасим думає: «Треба це на ус закрутить». Потім Невідомий розкладає на столі фальшиві гроші, Герасим не відрізняє їх від справжніх і замовляє «сто тисяч» на понеділок увечері, а коли гість іде, вирішує взяти кума в компаньйони: «Кращого компаньйона, як кум, не знайти!» Приходить Копач із щупом, веде розмову про Пузирів, про науку й свині; Герасим посилає Романа з Копачем на оглядини, тоді як той нагадує про Мотрю. Герасим відповідає: «Мотря не Пузирівна, а Пузирівна не Мотря».

Дія друга (неділя вранці). Калитка будить робітників, шпетить Клима за скибку хліба й розповідає Копачеві, як багато їдять наймити. Копач нарікає на безсоння: його мучить Боковенька, де, на його думку, заховано клад: гостра скеля, два «копили» й кам’яна постать. Параска випитує, що Герасим затіває, і вимагає Мотрю в невістки; Герасим відповідає: «Мені треба невістку з приданим, з грішми». Савка приносить запродажню, і Герасим розкриває йому секрет: є спосіб розбагатіти, купивши сто тисяч фальшивих. Савка має розміняти пробні гроші в казначействі. За його послугу Герасим погоджується дати сто карбованців від кожної тисячі. Роман з Копачем їдуть до Пузирів, а Мотря сердиться. Герасим не дає Парасці коней до церкви, вони лаються, він кидається на неї, а потім цілує — і Копач, який повернувся по щуп, глузує над «стариками» закоханими.

Дія третя. Калитка уві сні кричить: «Не дам!» — йому снилося, що кум відбирає гроші. Роман розповідає про оглядини: його на кухні нагодували, у хату не запросили, а Пузир обізвав його «голяк масті, чирва світить». Приходить Гершко й радить: позичити Смоквинову п’ять тисяч під закладну, а потім перебрати борг у банку; за «факторське» бере двадцять карбованців. Повертається Савка: «Годяться!» — гроші прийняли в крамницях і казначействі. Герасим дарує йому сто рублів, рве запродажню й, щоб приховати радість, оголошує, що Роман оженеться з Мотрею. Усі п’ють, Савка співає.

Дія четверта (вечір понеділка). Роман у темряві цілує Гершка замість Мотрі; Гершко просить переказати, що завтра треба бути в Смоквинова з грішми. Копач зустрічає Гершка віршами, а Романа кличе копати Боковеньку. Параска й Мотря готують вечерю: Герасим звелів зачинити ставні й поставити свічку. Герасим із Савкою привозять мішок; Герасим розповідає собі, як «обманив» продавця: віддав три тисячі замість п’яти. Параска підходить, і Герасим кидається на неї з погрозами. Савка вимагає свою частку, обидва хапаються за ножі, а потім відкривають мішок і бачать: у пачках чиста бумага. Герасим біжить із хати. Копач, що ліг спати в клуні, перерізає пояс. Калитка кричить: «Обікрали… ограбили… Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!»

Аналіз твору

Чому це комедія — і чому трагікомедія. Автор називає твір комедією: тут багато смішного — Копач, що вставляє «французькі» фрази, ощадність Калитки, його сварки з дружиною. Але фінал із петлею вибиває ґрунт з-під сміху. Виходить сатира, у якій смішне й страшне ідуть поруч.

Калитка. Він не злодій у звичайному розумінні: працьовитий, хазяйновитий, рахує кожну копійку. Але все, що він робить, спрямоване на землю. Звідси його схильність до хитрощів: він вимагає від Савки «запродажню» на воли замість векселя, бо «надежніще», змушує сина свататися до Пузирівни, не дає дружині коней у неділю. Жадоба роз’їдає в ньому людське: зрештою «краще смерть, ніж така потеря».

Афера як пастка. Герасим хоче обдурити всіх («Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто»), але впадає в ту саму пастку. Успішний обмін «пробних» грошей у казначействі заспокоює його страх і підсилює самовпевненість. Тому розв’язка така різка: мішок, у якому тільки чиста бумага, більше схожий на дзеркало, ніж на кару.

Копач і Савка. Бонавентура — не дворянин, а колишній військовий, що тридцять літ ходить зі щупом по світу. Він повторює «опит — велікоє діло», цитує вірші, рахує свині й «французьку» мову, але нічого не вміє. Парадокс у тому, що саме він, а не «розумний» Калитка, рятує життя. Савка — бідний хазяїн, якому «страшно тілько без грошей», і він готовий піти навіть до «безп’ятого», аби вирватись із боргів. Обидва дзеркально відображають Калитку: один шукає легких грошей у землі, другий — у ризику.

Родина. Роман і Мотря — єдина тепла лінія п’єси. Мотря не дозволяє Романові забутися, Параска стоїть за неї горою й відчуває, що в чоловіка «щось тут є». Однак Герасим вирішує про одруження лише тоді, коли йому це вигідно: щоб мати причину для гулянки. Так автор показує, що навіть у родині Калитка ставить користь вище почуттів.

Мова п’єси. У творі лунає кілька мовних шарів: селянська мова Калитки, суржик Копача з уривками «французької», мова Гершка й Невідомого рясніє російськими словами й спотвореними формами — так автор передає мову посередників-торговців. Деякі репліки в тексті XIX століття сьогодні можуть здаватися образливими; їх варто розуміти як слід епохи й не переносити на реальних людей.

Чому «Сто тисяч» читають і сьогодні. Обіцянка великого зиску за невеликий внесок працює й досі. Калитка потрапляє в пастку не тому, що не вміє рахувати, а тому, що хоче більше, ніж має.