Іван Карпенко-Карий

Родина, з якої виріс театр

Іван Тобілевич народився в родині збіднілого дворянина, який служив управителем панського маєтку. Родина була велика й на диво талановита: з неї вийшли одразу четверо людей, без яких український театр XIX століття уявити неможливо — сам Іван (Карпенко-Карий), його брати Микола Садовський і Панас Саксаганський та сестра Марія Садовська-Барілотті.

Псевдонім він склав із двох дорогих йому імен: «Карпенко» — від батька Карпа, «Карий» — від героя шевченківської драми «Назар Стодоля».

Служба, яка дала матеріал

Кілька років Тобілевич працював у канцелярії, а потім секретарем поліції в Єлисаветграді. Робота нудна — але саме там він щодня бачив те, що потім стане його темою: позови за землю, дрібні афери, скупість, гонитву за чином. Герасим Калитка й Мартин Боруля не вигадані з голови — вони зібрані з десятків справжніх історій.

Захоплення театром і зв’язки з народовольцями коштували йому посади: 1883 року його звільнили як політично неблагонадійного, а невдовзі відправили на заслання.

Драматург

Повернувшись, Карпенко-Карий остаточно пішов у театр — грав, ставив і писав. Його головна тема — гроші й те, що вони роблять з людиною. У «Ста тисячах» це жадоба, у «Хазяїні» — багатство, яке вже не приносить радості, у «Мартині Борулі» — гонитва за дворянством.

Він майже не читає моралі зі сцени: глядач сміється, а висновок робить сам. Саме тому його комедії пережили свій час — умови змінилися, а спокуса легких грошей залишилася тією самою.