Снігова королева

Стислий переказ

Колись один злий чорт зробив чарівне дзеркало, у якому все хороше здавалося жахливим, а все погане — ще гіршим. Його учні захотіли полетіти з дзеркалом на небо й повеселитися там, але воно затремтіло в їхніх руках, упало й розбилося на мільйони скалок. Ті скалки розлетілися по світу й потрапляли людям в очі та в серця.

У великому місті жили двоє дітей, Кай і Герда. Вони дружили, як брат із сестрою, і сиділи в маленькому садку на даху, де росли троянди. Але одного разу скалка потрапила Каєві в око, а інша — в серце. Він став холодним і злим: вирвав троянди, почав дражнити Герду й сусідів.

Взимку Кай прив’язав санки до білих саней, у яких сиділа Снігова Королева. Вона поцілувала його, і він забув про дім і про Герду. Королева відвезла хлопчика у свій льодяний замок.

Усі казали, що Кай помер, але сонячний промінь і ластівки не повірили, і Герда теж перестала вірити та вирушила його шукати. Дорогою вона потрапила до чарівного садка, де її хотіла лишити собі старенька чарівниця, потім до палацу принца й принцеси, потім до розбійників, а потім разом із північним оленем помчала до Лапландії й Фінляндії. Усі їй допомагали, бо вона була щира й смілива.

У замку Снігової Королеви Кай складав із крижин вигадливі фігури й не міг скласти лише одного слова — «Вічність». Герда знайшла його, заплакала, і її гарячі сльози розтопили крижину в його серці. Кай теж заплакав, скалка витекла разом зі сльозою, і діти повернулися додому. Вони виросли, але в душі лишилися дітьми.

Докладний переказ за оповіданнями

Оповідання перше. Про дзеркало та скалки

Автор починає так: щоб дійти до кінця цієї історії, треба слухати, і тоді ми знатимемо більше, ніж знаємо зараз. Жив лютий чорт, який зробив дзеркало: усе добре в ньому зменшувалося, а все погане виступало ще гірше. Люди в ньому здавалися потворами, а красиві краєвиди — вареним шпинатом. Учні чорта носили дзеркало по світу, і ніхто не міг уникнути його спотворень.

Коли вони захотіли піднятися на небо, дзеркало затремтіло від власної гримаси й упало на землю. Воно розбилося на безліч скалок. Одні були з піщинку, які потрапляли людям в очі й змушували бачити все навиворіт. Інші потрапляли в серце, і воно перетворювалося на крижинку. Були й великі: їх вставляли у вікна, і крізь такі шибки не можна було спокійно дивитися на друзів.

Оповідання друге. Хлопчик та дівчинка

У великому місті, де не вистачає місця, жили двоє дітей, Кай і Герда. Їхні батьки мешкали в сусідніх будинках, а дахи майже сходилися. Між ними поставили ящики з зеленню та трояндами, і виник маленький садок. Улітку діти сиділи під трояндами, а взимку гріли мідні гроші, щоб на замерзлому склі з’явилося віконце.

Бабуся розповіла Каю, що снігові пластівці — це білі бджілки, і в них є своя Снігова Королева. Кай відповів, що посадить її в тепле піч, і вона розтане. Увечері він побачив, як найбільша сніжинка перетворилася на красиву жінку з криги. Вона кивнула йому, і хлопчик злякався.

Настало літо. Одного разу, коли діти розглядали книжку з малюнками, Кай вигукнув, що його щось кольнуло в серце й упало в око. Це були скалки дзеркала. Біль минув, але скалки лишилися. Кай став злим: розкритикував троянди, штовхнув ящики, втік від Герди. Він дражнив бабусю, передражнював сусідів і сміявся з книжок. А взимку прийшов до Герди з великим склом і сказав, що сніжинки під склом кращі за живі квіти.

Потім Кай пішов кататися на санках на майдан. Там він прив’язав свої санки до великих білих саней, у яких сиділа людина в білій шубі. Вони виїхали за браму міста, пішов сніг, і Кай не міг відв’язатися. Людина в санях виявилася Сніговою Королевою. Вона посадила його до себе, поцілувала, і він забув Герду й бабусю. Кай побачив, що вона найрозумніша й найпрекрасніша, і ще довго летів із нею над лісами й морями.

Оповідання третє. Садок жінки, яка знала чари

Герда довго плакала. Усі вирішили, що Кай помер, і вона теж так казала, але сонячний промінь і ластівки відповіли: «Не віримо!» — і Герда перестала вірити. Навесні вона взула нові червоні черевички й пішла до річки спитати про нього. Вона кинула черевички у воду, сподіваючись відкупитися за свого братика. Хвилі винесли їх назад, тож Герда залізла в човен і знову кинула їх. Човен відчалив, і її понесло за течією.

Річка винесла Герду до вишневого садка біля хатини зі строкатими віконцями. Звідти вийшла стара жінка, яка вміла чарувати, але не була лихою. Вона витягла човен, погодувала Герду вишнями, розчесала їй волосся золотим гребінцем і хотіла лишити її в себе. Щоб Герда не згадала про Кая, стара торкнулася троянд костуром, і вони пішли під землю.

Герда довго гралася серед квітів, але їй усе здавалося, що чогось не вистачає. Одного ранку вона побачила намальовану троянду на капелюсі бабусі й кинулась шукати справжні, але не знайшла жодної й заплакала. Сльози впали на землю, і з неї виріс кущ троянд. Герда обняла його, згадала свої троянди вдома, а з ними й Кая. Троянди сказали: Кай не вмер, бо під землею його немає. Герда розпитала й інші квіти, але кожна розповідала лише свою казку. Вона відчинила хвіртку й побігла босоніж, а надворі вже була осінь.

Оповідання четверте. Принц і принцеса

Герді знову довелося сісти перепочити, і до неї заговорив великий ворон. Він розповів про принцесу, яка така розумна, що прочитала всі газети й забула їх. Вона захотіла вийти заміж і оголосила, що візьме в чоловіки того, хто не боїться палацу й уміє гарно говорити. Охочих було багато, але вони німіли від страху. Лише на третій день прийшов маленький чоловік у скрипучих чоботях, який не злякався й був вільний у розмові.

Герда була певна, що це Кай. Ворон і його наречена, ручна ворона, пообіцяли їй допомогти. Увечері вони провели дівчинку через чорний хід у палац. Герда побачила в спальні два ліжка, схожі на лілії, і в одному лежав хлопець із потилицею, як у Кая. Але коли вона підняла лампу, виявилося, що це принц, а не Кай.

Принц і принцеса пожаліли Герду. Вони поклали її спати, а вранці одягли в оксамит та шовк, дали чобітки, муфту й карету з чистого золота. Ворони отримали постійну посаду при дворі, а лісовий ворон ще проводжав карету три милі.

Оповідання п’яте. Маленька розбійниця

У лісі карету Герди помітили розбійники. Вони вбили кучера й слуг, а стара розбійниця вже схопила ніж, щоб зарізати Герду, але її донька раптом вкусила матір за вухо. Маленька розбійниця хотіла мати Герду для гри. Вона привезла її в замок, де були бульдоги, голуби в клітці й північний олень на прив’язі.

Уночі лісові голуби сказали Герді, що бачили Кая в санях Снігової Королеви, і вказали на Лапландію. Олень підтвердив: там вічний сніг і крига, а літнє шатро Королеви стоїть у Лапландії, а найкращий палац — на Шпіцбергені. Вранці, коли стара розбійниця заснула, маленька розбійниця відв’язала оленя й наказала віднести Герду до палацу Королеви. Герді вона віддала теплі рукавиці, хутряні чобітки, хлібини й окорок, але муфту залишила собі.

Оповідання шосте. Лапландка і фінка

Олень привіз Герду до лапландки, яка написала записку на сушеній рибі-трісці й порадила піти до фінки. Фінка жила в хатині, де було так спекотно, що вона майже не носила одягу. Вона прочитала записку, і олень попросив її допомогти Герді, дати напій, який дасть силу дванадцяти богатирів. Фінка відповіла, що Герда й так сильна: їй підкоряються й люди, і тварини, бо вона обійшла босоніж півсвіту. Сила — в її серці.

Вона додала, що Кай у замку Снігової Королеви щасливий і думає, що там найкраще місце на світі, бо в серці й оці в нього скалки. Їх треба викинути, інакше Кай ніколи не буде людиною. За дві милі починається сад Королеви. Олень спустив Герду біля куща з червоними ягодами, поцілував її й розплакався. Герда лишилася на морозі без рукавиць і чобіток, а назустріч їй вирушило військо снігових пластівців.

Оповідання сьоме. Замок Снігової Королеви й повернення

Замок Снігової Королеви складений зі снігу, у ньому гуляють вітри. Зал там понад сотню, і всі порожні та холодні. Посеред найбільшої зали лежало замерзле озеро з тріснутою кригою, і Королева називала його дзеркалом розуму. Кай, посинілий від холоду, не відчував його, бо Королева своїми поцілунками зробила його нечутливим. Він складав зі шматків криги фігури, звану льодовою грою розуму, і шукав слово «Вічність». Королева обіцяла: якщо він складе це слово, буде вільним, а вона подарує йому весь світ і нові ковзани.

Королева відлетіла в теплі краї, а Кай лишився сам. У цей час у величезні ворота зайшла Герда. Вітри затихли й ніби лягли спати. Вона побачила Кая, кинулась йому на шию, але він сидів тихий і холодний. Тоді Герда заплакала, і її гарячі сльози розтопили крижину в серці й скалку. Вона заспівала про троянди, Кай заплакав, і скалка витекла з ока. Крижини навколо затанцювали від радості.

Діти вийшли з замку. Біля куща з червоними ягодами їх чекали олень і молода олениха, потім вони побували в фінки й лапландки. Дорогою вони зустріли маленьку розбійницю, яка вирішила помандрувати світом. Вона скептично глянула на Кая, але Герда лагідно торкнулася її щоки. Розбійниця розповіла, що принц із принцесою поїхали, лісовий ворон помер, а ручна ворона лишилася вдовою.

Кай і Герда повернулися в рідне місто, зійшли знайомими сходами й побачили, що стали дорослими. Троянди цвіли за вікном, там стояли їхні дитячі стільчики. Вони сіли кожен на свій і взялися за руки.

Аналіз твору

Про що казка

Це казка про те, як тепле серце перемагає холод. Дзеркало чорта й скалки в оці та серці Кая — образ людського погляду без любові: людина бачить лише погане, не відчуває ні чужого болю, ні краси. А Снігова Королева, прекрасна й розумна, тримає Кая у владі не силою, а холодом. Тому до нього не можна пробитися ні знаннями, ні хитрістю. Допомогти можуть лише сльози й пісня про дім.

Головна ідея: людину рятують любов, вірність і співчуття. Герда не знає ні чарів, ні математики. Але фінка говорить про неї: сила в її серці. Саме тому їй допомагають усі, кого вона зустрічає.

Образ Кая

Спершу Кай — звичайний хлопчик, який любить бабусині розповіді й сад на даху. Коли скалка потрапляє йому в око, він бачить усе навиворіт: каже, що троянди точить черв’як, що книжки з малюнками годяться лише для немовлят, і передражнює людей. Показово, що він захоплюється математикою: у санях Королеви в голові в нього лише таблиця множення, а в крижаному замку він складає льодову гру розуму.

Автор не засуджує розум як такий. Він показує розум без серця: точний, красивий, але холодний. Тому слово «Вічність», яке Кай не може скласти, — це ще й символ: без тепла, без любові до людей жодна вічність не має сенсу.

Образ Герди

Герда не має чарівних сил, не володіє зброєю і не знає, де шукати Кая. Вона вирушає в дорогу, бо не вірить, що друг загинув: так її переконали сонячний промінь і ластівки. Дорогою вона йде босоніж, приймає чужу доброту, але ні разу не здається. Навіть у чарівному садку, де їй тепло й добре, вона згадує: «адже мені треба шукати Кая!»

Її сила — щирість. Усі помічники: ворон, принцеса, маленька розбійниця, олень, лапландка, фінка — допомагають їй, бо бачать її серце. Це чудово видно в епізоді з розбійницею: вона дика й норовлива, але, вислухавши Герду, відпускає оленя.

Снігова Королева

Автор змальовує її холодну красу: крига, біле хутро, очі, як зорі, але без тепла. Вона не б’є й не катує Кая: просто цілує його, і він забуває дім, а ще один поцілунок, як вона сама попереджає, міг би його вбити. Влада Королеви — це холод і гра розуму; слово «Вічність» вона обіцяє обміняти на свободу, цілий світ і нові ковзани. Цей холод — протилежність дому, троянд і сліз.

Помічники й випробування

Кожна зупинка Герди — окреме випробування. Річка відносить її від дому, чарівний садок спокушає спокоєм і забуттям, у палаці вона сподівається знайти Кая, а знаходить принца, розбійницький замок лякає ножами й грубістю, а Лапландія й Фінляндія випробовують холодом і самотністю. Така будова схожа на народну казку: герой іде по світу, зустрічає помічників і долає перешкоди.

Літературна казка й народна

Народна казка розповідає про загальну мудрість, а літературну пише конкретний автор. У «Сніговій королеві» ми чуємо голос Андерсена: він жартує (принцеса, яка прочитала всі газети й забула їх), звертається до читача, співчуває героям. Крім того, тут багато психологічних подробиць: ми бачимо, як змінюється настрій і думки Кая й Герди. Народна казка зазвичай такого не показує.

Оригінал і переклад

Казку написав данською мовою Ганс Крістіан Андерсен, оригінальна назва «Snedronningen». Вона вийшла 1844 року в збірці «Нові казки». Українською її перекладали кілька разів: цей розбір написано за перекладом Оксани Іваненко з онлайн-бібліотеки УкрЛіб. У старіших і сучасних перекладах назва й імена можуть звучати по-різному (наприклад, «Снігова краля» у перекладі 1873 року, за Вікіпедією), і це добра ілюстрація поняття «оригінал і переклад».

Прочитати казку цілком можна приблизно за 40 хвилин.

Що не потрапило в цей текст. Переклад Оксани Іваненко на УкрЛібі — скорочений відносно данського оригіналу (це видно за повним англійським перекладом, який є в суспільному надбанні). У ньому немає розповідей квітів у садку чарівниці (Герда лише дізнається, що кожна квітка думала тільки про свою власну казку) і немає епізоду, де Герда на морозі читає «Отче наш», а з її подиху постають маленькі ангели й розганяють військо снігових пластівців. У цьому тексті Герда просто входить у замок. Якщо у вашому підручнику чи виданні ці епізоди є — це не помилка, а інша редакція: звіряйтеся зі своїм текстом.