Заспів («Заспіваю вам не пісню…»)

Про що цей вірш

«Заспів» — це вступ до книжки Олександра Олеся «Княжа Україна», у якій розповідається про давню історію. Співець наче бере кобзу й каже слухачам: зараз я заспіваю не пісню й не казку, а правдиву бувальщину про минуле. Це минуле «мохом поросло», його забули нащадки, але воно ще озветься голосами предків.

Далі співець показує, якою була давня Україна. Предки жили серед дрімучих лісів і змагалися з природою. Вони вірили, що природа жива, а поруч із людьми живуть духи, друзі й вороги. Боги тоді не ховалися «в небесній мглі», а жили на землі: Дажбог ходив степом, Волос пас овець, Стрибог літав і грав на кобзі, Перун їздив чорними хмарами. У ріках жили русалки, в лісі — лісовик, а в гаях сміялися мавки.

Після цього співець повторює початок і обіцяє розповісти про Київ, князів і боротьбу за Україну. Нарешті він ще раз повторює вступні рядки, ніби запрошуючи слухати.

Розбір за частинами

Вірш не має заголовків, але його легко поділити на кілька частин.

Частина 1 (рядки 1–12). Обіцянка співця. «Заспіваю вам не пісню про стару старовину, розкажу я вам не казку, а бувальщину одну». Співець одразу пояснює, чого очікувати: це буде розповідь про те, що було. Минуле він називає таким, що «мохом поросло», тобто давно забутим, і обіцяє, що воно ожиє: «з могил до вас озвуться наших предків голоси».

Частина 2 (рядки 13–24). Предки, природа й боги на землі. Співець показує, як жили предки: вони «блукали по страховищах-лісах», змагалися з природою, тримаючись лише вірою. Тоді природа була «живою», а навколо людини були «духи — друзі й вороги». Боги не ховалися «в небесній мглі», а жили на землі. Це образ давнього світогляду.

Частина 3 (рядки 25–48). Боги й духи. Кожен бог має свою картину: Дажбог ходить синім степом, Волос пасе овець і гріє їх вовною, Стрибог літає й грає на кобзі, а Перун їздить чорними хмарами, часом плаче, як дитина, а часом гнівається, мов лев.

Частина 4 (рядки 45–56). Духи природи й людина. У річках живуть русалки й водяники, лісовик свистить, мавки сміються. Людина мусила знати душі цих богів і духів, «то коритись, то змагатись, то просити ласки в них». Але вона не зупинялась: йшла вперед, «де ясним промінням-цвітом дивна папороть цвіла».

Частина 5 (рядки 57–80). Що буде далі. Співець знову повторює вступ і розкриває план: розкаже про те, як постав Київ, хто княжив, хто боровся за Україну й чому досі чути її стогони. Вірш закінчується повторенням початкових рядків.

Аналіз твору

Що таке заспів. Заспів — це початок твору, у якому оповідач настроює слухачів і каже, про що буде розповідь. У давніх піснях так робили співці. Олесь використовує цей прийом, щоб наблизити вірш до народної творчості.

Рефрен. Чотири початкові рядки повторюються тричі. Це робить вірш схожим на пісню: слухач запам’ятовує його ритм і мотив. Крім того, повтор підкреслює головну думку: не казка, а бувальщина.

Двоїстий образ давніх богів. Автор змальовує Дажбога, Волоса, Стрибога й Перуна як живих істот, що поруч із людьми. Це поетична картина давніх вірувань. У вірші немає оцінки, хто правий, а лише захоплення світом предків.

Образ папороті. Квітуча папороть — народний образ мрії й щастя. Автор використовує його, щоб показати: людина прагнула до світла й шукала кращого.

Віршована форма. Вірш написано чотиристопним хореєм, у якому чергуються рядки по 8 і 7 складів. Римуються лише другий і четвертий рядки катрена (абвб). Така форма схожа на народну пісню.

Слова. Бувальщина — розповідь про те, що справді було. Страховища — страшні місця, дрімучі хащі. Хвилями — тут: одне за одним. Папороть — рослина, про яку є легенда, що вона цвіте опівночі на Івана Купала.

Головна думка. Минуле не зникає: його можна почути, якщо слухати. Історія народу починається з давніх часів, і її треба знати.