Україна в старовину

Про що цей вірш

Це вірш про давню Україну, ще до князів і міст. Олесь малює землю, на якій потім виросла держава. Вона вкрита густим лісом, у якому шумлять потоки, плавають птахи, бродять звірі. Предки жили серед цього лісу й боролися з природою, щоб вижити. А на півдні розкинувся безкраїй степ.

Поет не розповідає про події, а лише малює картини. Читач ніби переміщується в минуле й бачить ліс, води, птахів, звірів, мисливця й степ. Наприкінці вірша автор називає цей стан: Україна ще спочивала «в золотих, дитячих снах».

Розбір за частинами

Вірш складається з дев’ятнадцяти катренів. Їх зручно об’єднати в кілька частин.

Частина 1 (рядки 1–12). Ліс. Вірш починається з картини лісу: «Ліс густий, дрімучий, темний, споконвічний ліс росте». Сонце не може пробитися крізь гілля. Велетенські граби, вільхи, сосни, явори й дуби вмирають там, де родилися, а на їхніх могилах виростає нове покоління. Це образ вічного життя природи.

Частина 2 (рядки 13–24). Води й птахи. У лісі шумлять потоки, що розливаються в багна, озера й стави. Над водами лунає «вічний галас, вічний спів»: крик гусей, качок і чапель, зойк чайок і журавлів. Над лісом летять білі лебеді, а орли гучно лопочуть крилами.

Частина 3 (рядки 25–40). Звірі. Біля струмка стоїть олень і прислухається. Ведмідь іде напитися, а чорні вепри збирають жолуді. У лісі живуть кози, тури, олені, вовки, кабани, ведмеді, лосі, рисі, зубри й борсуки. Картина закінчується висновком: «Все кругом жило, змагалось, ліс дивився і шумів».

Частина 4 (рядки 41–48). Пращур. Лісами ходить пращур-мисливець із луком. Він бореться з рисем, лосем і ведмедем, добуває хутра, м’ясо й шкури для житла. Інколи сам «роздертий падав» із серцем звіра в руках.

Частина 5 (рядки 49–72). Степ. На півдні за лісами колишеться «море трав», над яким вітер грає, мов на струнах. Автор звертається до степу: «Степ широкий, степ безмежний, де початок, де твій край?!» У ясний день степ нерухомий, у бурю шумить, як море, узимку «умирає» під снігом, а по ньому лише проносяться табуни диких коней.

Частина 6 (рядки 73–76). Підсумок. Наприкінці вірша автор зводить ліс і степ в один образ: на них «спочивала Україна в золотих, дитячих снах».

Аналіз твору

Пейзаж. Основна форма вірша — розгорнутий опис природи. Автор показує її поступово: дерева, води, птахи, звірі. Так читач ніби розглядає картину по частинах.

Живий світ. Усе, що описано, перебуває в русі: дерева «полягають» і народжуються нові, птахи кричать, звірі пасуться. Олесь пише: «Все кругом жило, змагалось». Слово «змагалось» означає, що навіть природа живе в боротьбі.

Людина й природа. Пращур не володар лісу, він змагається з ним. Автор не прикрашає: часом мисливець сам «роздертий падав». Це допомагає зрозуміти, що життя предків було важким.

Лісовий і степовий світ. Ліс і степ описано як два береги України: ліс — густий і темний, степ — широкий і вільний. Разом вони створюють образ величезної землі.

Образ золотих дитячих снів. Остання метафора пояснює все: давня Україна ще не прокинулась до історії, вона ніби дитина, що спить. Тому «Україна в старовину» — це вступ до розповіді про княжу добу.

Звук і ритм. Вірш написано хореєм із чергуванням 8 і 7 складів. Ритм рівний, неквапливий, як хід дерев чи дихання лісу.

Слова. Споконвічний — такий, що існує від віку. Граб, вільха, явір — дерева. Тури — давні дикі бики. Зубр — великий дикий бик. Борсук — звір із довгим тілом, що живе в норі. Пращур — давній предок.

Головна думка. Україна має давню, багату на красу й сили природу. Вона була колискою для предків і з нею треба обходитися дбайливо.