Характеристика діда Платона з оповідання Довженка «Ніч перед боєм»

старий перевізник на Десні 8 клас

Риси характеру

Суворість і прямота: Він бачить у відступі ганьбу й не стримує себе: «Тікаєте, бісові сини?», «Душа несерйозна, розбалувана», «а це — казна-що, не люди». Перед посадкою в човен каже: «Не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте». Колодуб згодом прямо визнає: у ту мить дід «здався мені жорстоким і несправедливим».
Спокій і витримка: Діди йдуть до річки «дуже повільно, ніби на звичайну нічну рибну ловлю», не звертаючи уваги на гарматну стрілянину й німецькі літаки. Коли Троянда просить іти швидше, Платон відповідає: «Старий я вже швидко ходить. Одходив уже своє». Для нього війна не привід панікувати: «Раз уже війна, так її нічого боятися».
Віра в перемогу й в людей: Платон з гордістю говорить про свого Левка, полковника Левка Півторака, і міряє бійців його мірою: «Той би цього човна повернув назад, та по шиях, по шиях!» Він думає про те, скільки землі «доведеться одбирати назад», і зізнається: «А це ж усе кров!» Колодуб бачить у ньому того, хто «вірив у нашу перемогу».
Вимога ненависті й презирства до смерті: Для воїна, каже Платон, головне — «возненавидь ціль». Бійцям він каже: «нема у вас живої ненависті». Троянді, що ненавидить фашизм «усією душею», дід відповідає: «Значить, душа в тебе мала». А прохання «перевезіть, діду» вважає ознакою себелюбства: «Яка ж ціна їй, коли умирать не вмієш?» Підсумок: «Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!»
Прихована чутливість: За різкими словами стоїть біль: «Ти собі подумай, Савко, як оце народу дивитися на отаке паскудство. Він же надіявся на їх усіх, як я на свого Левка». На прощання він питає: «Як стрічать його, як у вічі дивитись?» А коли Колодуб біжить назад, дід навіть не дивиться на нього, але «по сухому темному його лицю текли сльози і падали в Десну».
Готовність пожертвувати собою: За розповіддю Дробота, через годину після прощання німці «довго вони били діда, що перевіз вас, хотіли розстріляти»; потім їм треба було негайно переправитися, і діди повезли їх. На середині Десни Платон тричі просить у Савки прощення, дістає тричі «Бог простить» — і діди разом перекидають човен. «Все потонуло — і кулемети, і німці, і діди».

Хто такий Платон

Дід Платон Півторак — старий перевізник на Десні, який у 1941 році перевозить бійців, що відступають. Оповідач бачить його на кормі «суворий і красивий», на тлі грозового неба. Це чоловік, який не любить говорити красиво й не вміє заспокоювати: його слова різкі, іноді грубі, зате вони справжні. Колодуб згодом розповість, що для нього дід став «живим грізним голосом нашого мужнього народу».

Суворість і прямота

Платон зустрічає втікачів без жалю: «Тікаєте, бісові сини?» Він згадує, що вже «багато» перевіз, усі вони «здорові все, та молоді». Про бійців каже, ніби вони не поряд: «Не знаю, чого вони оце так тікають… Чого вони так тієї смерті бояться?» Для нього сором перед землею важливіший за чужий страх. Тому він не втішає, а докоряє. Найсуворіше слово в оповіданні каже не командир і не політпрацівник, а простий перевізник.

Спокій під обстрілом

На початку Платон діє спокійно, майже буденно: бере весло, сітку, дерев’яний ковш для виливання води й іде «ніби на звичайну нічну рибну ловлю». Доки бійці смикаються й просять іти швидше, він відповідає, що «старий я вже швидко ходить». Цей спокій різко контрастує зі страхом бійців. Він і Савка говорять про війну як про щось неминуче: «Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди».

Ненависть, горда душа й жаль

У човні Платон доказує свою думку. Спершу це роздратований монолог про те, як військові «у новому ремінні» кричали «вези». Далі він переходить до головного: коли цілиш у ворога, «возненавидь ціль». Бійці не мають «живої ненависті». На слова Троянди про те, що він ненавидить фашизм «усією душею», Платон розповідає, що душа «буває всяка»: одна глибока й бистра, як Дніпро, друга як Десна, третя «як калюжа». А потім дорікає: жаль, скорбота — це «напої бабські», воїну потрібна ненависть. Це й є його головна теза: «Перемагають горді, а не жалісливі!»

Слід пам’ятати, що Довженко писав оповідання у 1942 році, під час війни. Мова про ненависть до загарбника належить цьому часові, і Платон каже її з гіркотою людини, яка бачить, як ворог іде по її землі.

Прощання

Біля берега Платон ще раз торкається того, що його болить: «Так що ж прикажете передати герману? Як стрічать його, як у вічі дивитись?» Коли Троянда запевняє, що бійці повернуться, дід лише відводить погляд і «легенько сплюнув». Колодуб біжить назад, просить пробачення за те, що не доглянули старість, а Платон, навіть не обертаючись, каже: «Іди, не крутись перед очима». І тут автор вперше показує справжнього Платона: «по сухому темному його лицю текли сльози і падали в Десну». Сувора мова — лише оболонка для болю й надії.

Фінал: «Бог простить»

Про смерть Платона ми дізнаємося з уст Дробота. Німці прибігли через годину після прощання, довго били діда, збиралися розстріляти, потім їм треба було негайно переправитися на другий берег. На середині річки Платон тричі просить у Савки прощення й тричі чує «Бог простить»; тоді Савка просить пробачення в нього, і діди разом перекидають човен: «Все потонуло — і кулемети, і німці, і діди». Так Платон підтвердив власні слова про презирство до смерті.

Висновок для зошита

Дід Платон — суворий, прямий, спокійний і нескорений. Він вимагає від воїна ненависті й гордості, але за різкістю ховає біль за свій народ. Його слова зробили Колодуба тим, ким той став; його вчинок на Десні показав, що вимоги, які він ставив іншим, він виконав сам.

Стосунки з іншими

Колодуб: слухає Платона на переправі, спершу ображається, але потім називає його науку своїм «секретом»
Дід Савка: товариш Платона: підтакує йому, перевозить разом із онуком, а наприкінці гине з ним в одному човні
Борис Троянда: запевняє діда, що «ненавиджу фашизм усією душею», і чує у відповідь: «Значить, душа в тебе мала»
Левко Півторак: полковник, про якого Платон розповідає з гордістю; мірило, яким він міряє бійців-втікачів

Цитати-характеристики

«Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!»

підсумок Платонового докору
«А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті.»

Платон бійцям на переправі
«Прости мене!»

перша з трьох прохань прощення в човні
«По сухому темному його лицю текли сльози і падали в Десну.»

оповідач про прощання

План характеристики

Для усної відповіді або твору-характеристики.

Дід Платон: хто він і де зустрів бійців
Суворість і прямота
Спокій під обстрілом
Ненависть, горда душа й жаль: головна думка
Прощання: сльози старого
Фінал: потрійне «Бог простить» і перекинутий човен