Над Дніпровою сагою

Про що цей вірш

Це короткий вірш про берег Дніпра. Над затокою, яку називають сагою, росте явір. Навколо нього лоза, ялина й калина. Дніпро риє берег і підмиває корінь явора, тому дерево похилилося. Поет порівнює його із засмученим козаком, у якого немає ні долі, ні родини, ні вірної дружини. А калина з ялиною та гнучкою лозою схожі на дівчат, які співають і ні про що не журяться.

Вірш написано 24 червня 1860 року в Петербурзі, коли поет жив далеко від рідної України. Мабуть, тому берег Дніпра у вірші такий ніжний і трохи сумний. У тексті автор не пояснює, що відчуває сам, а просто малює дві картини поруч: самотність і радість.

Розбір за частинами

Вірш не має строф, але його легко поділити на чотири частини.

Частина 1 (рядки 1–6). Картина берега. «Над Дніпровою сагою стоїть явор між лозою, між лозою з ялиною, з червоною калиною». Назву «сага» пояснюють як затоку або заплаву Дніпра. Дніпро риє й миє берег. Це не страшна картина, а спокійна: вода тихо підточує корінь.

Частина 2 (рядки 7–12). Явір і козак. «Стоїть старий, похилився, мов козак той зажурився». Автор порівнює дерево із зажуреною людиною. Козак «без долі, без родини, та без вірної дружини». У нього немає ні дому, ні надії, тож він «в самотині посивіє».

Частина 3 (рядки 13–16). Слова явора й козака. Герої ніби відповідають одне одному: «Явор каже: — Похилюся та в Дніпрові скупаюся. — Козак каже: — Погуляю та любую пошукаю». Явір хоче припасти до води, а козак — піти шукати кохану. Обидва шукають полегшення.

Частина 4 (рядки 17–24). Дівчата-калина. «А калина з ялиною та гнучкою лозиною, мов дівчаточка із гаю, вихожаючи співають — повбирані, заквітчані та з таланом заручені, думки-гадоньки не мають, в’ються-гнуться та співають». Це радісна картина: молодість, краса й веселощі.

Аналіз твору

Явір чи явор. У тексті Шевченка дерево названо «явор». Сучасною мовою кажуть «явір», тож у розборі ми пишемо «явір», а в цитатах зберігаємо авторську форму.

Два настрої. У вірші звучать зажура й радість. Зажура — в образі старого явора, радість — у калині, ялині та лозі. Автор не обирає одне: він показує, що в житті буває і так, і так.

Персоніфікація. Дерева в цьому вірші — як люди. Явір «каже» й «похилився», калина «співає». Така картина зустрічається в народних піснях, де природа поруч із людиною.

Народнопісенність. Вірш має пісенні риси: подвійні слова («риє-риє», «в’ються-гнуться», «думки-гадоньки»), пестливі форми («дівчаточка»), прості рими. Ритм рівний: усі рядки по 8 складів. Його легко проспівати.

Образ козака. Козак тут — образ самотньої людини, яка не має ні долі, ні родини. Шевченко багато писав про людські долі, а в цьому вірші показує це зовсім просто.

Чому калина. Калина в українській традиції — символ дівочої краси й рідного краю. Червона калина, гнучка лоза, ялина — це «дівчатка» в Шевченковому вірші.

Слова. Сага — затока або заплава ріки. Явір — високе дерево (вид клена). Лоза — гнучке дерево, схоже на вербу. Ялина — тут: хвойне дерево. Повбирані — гарно вдягнені. Заквітчані — прикрашені квітами. Талан — доля, щастя. Думки-гадоньки не мають — ні про що не думають.

Головна думка. Природа живе так само, як люди: поруч із зажурою завжди є веселощі. Поет співчуває самотнім і любується красою молодості.