Мудра дівчина

Стислий переказ

Були два брати: убогий і багатий. Багатий колись дав бідному дійну корову й сказав: відробиш потроху. Бідний відробив, а багатий усе одно захотів корову назад. Вони пішли до пана. Панові не хотілося розбиратися, хто правий, тому він загадав загадку: що є у світі ситніше, прудкіше й миліше над усе? Хто відгадає, тому й корова.

Багатий брат думав, що відповідь проста: ситніше — панські кабани, прудкіше — панські хорти, миліше — гроші. Бідний засумував, але його дочка Маруся сказала: найситніша — земля-мати, найпрудкіша — думка, наймиліший — сон. Пан визнав відгадку правильною й віддав корову бідному.

Пан, однак, розсердився, що проста дівчина розгадала його загадку, і почав давати завдання: посадити квочку на варені яйця й одразу виростити курчат, виткати сто локіт полотна зі стеблинки льону, прийти до нього так, щоб «ні йшла, ні їхала; ні боса, ні взута; ні з гостинцем, ні без гостинця». Маруся все розв’язала: відповіла на «неможливе» таким самим неможливим і виконала третє завдання з допомогою зайця, горобця й цапа.

Коли до пана прийшли двоє людей судитися про лоша, він не зміг їх розсудити. Маруся порадила прив’язати лоша й випрягти кобил: котра побіжить до лошати, та й його мати. Пан побачив, що з дівчиною нічого не вдіє, і відпустив її.

Докладний переказ за частинами

1. Корова. Багатий брат «ізласкавився» й дав бідному дійну корову, кажучи: «Потроху відробиш мені за неї». Бідний відробляв, але коли настав час, багатий сказав: «Віддай мені корову назад!» Бідний нагадує: «Брате! Я ж тобі за неї відробив!» Але багатий відмахується: «як кіт наплакав тієї роботи було». Бідному шкода власної праці, він не віддає, і вони йдуть до пана.

2. Загадка пана. Панові «не схотілося роздумувати, хто з них правий, а хто — ні», тому він і каже: «Хто відгадає мою загадку, того й корова буде». А загадка така: «що у світі є ситніше, прудкіше, миліше над усе?» Відповісти треба наступного дня. Багатий іде й переконує себе, що відповідь дурна: ситніше — панські кабани, прудкіше — хорти, миліше — гроші.

3. Маруся відгадує. Бідний брат приходить додому, журиться, і донька питає, що сталося. Вислухавши, вона легко відповідає: «ситніше над усе — земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіше над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліше над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути». Наступного дня багатий виступає першим і каже про кабанів, хортів і гроші. Пан каже йому: «Е, брешеш, брешеш!» А бідний відповідає словами дочки, і пан визнає: «Твоя корова».

4. Пан сердиться й дає завдання. Панові стає прикро, що відгадала «проста собі дівка». Він дає бідному десять варених яєць: нехай дочка посадить на них квочку, щоб та за ніч вилупила курчат і вигодувала їх, а три зарізала й спекла на сніданок. Маруся дає батькові горщечок каші й просить передати панові, щоб він виорав ниву, посіяв цю кашу, виростив просо й натовк пшона для курчат. Пан віддає кашу собакам. Тоді дає стеблинку льону: нехай Маруся вимочить її, висушить, поб’є, попряде й витче сто локіт полотна. Маруся вирізає тонку гілочку й просить зробити з неї гребінь, гребінку й днище для пряження. Пан у думках іронізує: «Цю одуриш!» — тобто обдурити її не вдасться.

5. Прийти «ні йшла, ні їхала». Третє завдання: прийти до пана в гості так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні взута; ні з гостинцем, ні без гостинця. Маруся просить батька купити живого зайця. Одну ногу вбуває в драний черевик, другу лишає босою. Ловить горобця, запрягає цапа в ґринджоли (санчата), одну ногу ставить у санчата, іншою йде по шляху. Пан наказує слугам: «Прицькуйте її собаками!» Маруся випускає зайця, і собаки біжать за ним. У світлиці вона дає панові горобця як гостинець, але той «пурх, та й вилетів у відчинене вікно».

6. Суд про лоша. У цей час до пана приходять судитися двоє: обидва кажуть, що кобила привела лоша саме їм. Пан велить привести лоша й коней: до якої побіжить, та й привела. Але обидва господарі так засмикали лоша, що воно злякалося й побігло геть. Маруся порадила: лоша прив’язати, а кобил повипрягати й пустити. Так і зробили: одна побігла до лошати, друга стояла. Пан побачив, що з дівчиною нічого не поробиш, і відпустив її.

Аналіз твору

Жанр. Це народна соціально-побутова казка. У ній немає чарівників чи чарівних предметів, а є звичайні люди, звичайні речі (корова, каша, льон, лоша) і соціальна різниця: бідні й багатий пан. На запитання підручника, до якого виду належить казка — про звірів, побутових чи фантастичних, — відповідь: до побутових. Автора немає: казка передавалася усно.

Загадка як випробування. Пан не хоче розбирати справу по суті: замість суду він загадує загадку. У цьому видно його ставлення до простих людей: їхня справа для нього лише забава. Але загадка виявляється випробуванням, а не забавою: вона показує, хто чим живе.

Дві відповіді на одну загадку. Багатий брат відповідає так, як звик думати: «кабани, хорти, гроші» — це те, що він цінує. Маруся відповідає про те, що потрібне всім: земля годує людей, думка найшвидша, сон наймиліший. Тобто в першій відповіді — багатство, у другій — мудрість. Пан теж це відчуває, бо визнає її відповідь правильною: «Так усе!»

Чому пан сердиться. Він не просто програв: він, як сам каже, «такий розумний», а його загадки повідгадувала «проста собі дівка». Гордість не дає йому зупинитися, і він переходить до завдань, які не можна виконати. У цьому його жорстокість: він погрожує «лихом» тому, хто не впорається.

Число три. Загадка має три частини, Маруся дає три відгадки, пан дає три завдання. Число «три» — улюблене в казках, воно допомагає слухачеві запам’ятати й підкреслює завершеність. Після трьох завдань є ще й четверта проба — суд про лоша, який розв’язує Маруся.

Метод Марусі: неможливе на неможливе. Пан вимагає, щоб за ніч вилупилися курчата, — Маруся вимагає, щоб він виростив просо з каші. Пан вимагає полотно зі стеблинки льону, — Маруся вимагає гребінь із тонкої гілочки. Це дзеркальна відповідь: вона не сперечається, не боїться, а показує панові абсурд його вимог його ж методом. Завдання «ні йшла, ні їхала» Маруся виконує буквально: одна нога в санчатах, які тягне цап, друга йде по дорозі; одна нога боса, друга в драному черевику; горобець — це і гостинець, і не гостинець, бо втікає.

Суд про лоша. Тут Маруся вже не відповідає на панське завдання, а сама розв’язує чужу суперечку. Пан теж задумав перевірку, але вона не спрацювала: господарі так засмикали лоша, що воно злякалося й побігло геть. Маруся ж порадила прив’язати лоша й випрягти кобил: котра побіжить до лошати, та й його мати. Вона покладається на те, що мати й дитя тягнуться одне до одного, а не на силу.

Слово «ґринджоли». У підручнику це слово пояснено як «сани». Воно трапляється й в історичній пісні «Зажурилась Україна», де «ґринджоли малювати» — вислів про марну справу. У казці ж «ґринджоли» — просто санчата, у які запряжено цапа.

Кінцівка. Казка закінчується не мораллю, а фактом: «пан побачив, що нічого з дівчиною не поробиш, і відпустив її». Пан не кається й не змінюється, він просто визнає поразку. Це чесна кінцівка: справедливість тут не приходить сама, її здобуває розум.

Головна думка. Розум, кмітливість і спокій сильніші за владу й багатство: проста дівчина, яка думає, переможе пана, який лише командує.