Мавка-Вербинка

Стислий переказ

Одного дня в лісі здійнявся переполох: Заєць побіг усім розповідати, що на узліссі з’явилися мисливці з собаками. Звірі розбіглися й поховалися, а Мавка Вербинка, що жила в дуплі старої верби, вибігла з дупла й вирішила допомогти. Вона послала Хух покликати на допомогу подруг-Мавок із сусідніх лісів, а сама поспішила туди, де мисливці залишали поранених звірів.

Того дня в лісі було підстрелено чимало зайців і лисичку, а на цілу родину куріпок напали пси. Вербинка знайшла пораненого Зайчика, перев’язала йому ніжку й дала меду й води. А потім побачила молоду Кізочку, яка поранила ніжки в тернах і не могла втекти. До неї вже йшов лісник. Вербинка знала, що він добрий, але на полюванні й добрі люди стають жорстокими. Тому вона вперше в житті з’явилася людині й попросила лісника змилуватися над Кізочкою. Лісник забрав її до свого хліва.

Потім багатий панич захотів купити Кізочку й навіть погрожував, але лісник дав слово й не продав її. Лісові мешканці ще дужче його полюбили. Пізніше в ліс прийшли вовки-зайди й почали ловити звірів. Лісник викопав для них яму й поклав туди сало, але в темряві сам упав у неї. Там сидів і вовк. Лісник вистрілив у повітря двічі й закричав, щоб його врятували лісові духи.

Вербинка почула постріли, прилетіла назад і покликала батька Лісовика. Лісовик звалив на яму дерево, і лісник виліз по гіллі. Зрозумівши, хто його врятував, він наварив величезний чавун каші з цукром і корицею й поставив на пеньок. У лісі був веселий бенкет.

Докладний переказ за епізодами

Переляк у лісі. Казка починається словами: «В лісі знявся переляк…» Першим вісником прибігає чорновухий Заєць: «Біда, братця! Біда-а!..» Він розповідає, що на узліссі «тисячі» мисливців із рушницями й собаками. Звірі розбігаються: одні в поле, інші в нори, дупла й очерет.

Вербинка кличе на допомогу. Мавка Вербинка прокидається в дуплі верби, чує постріли й гавкіт. Вона знає, що багато звірів і птахів загине або залишиться калік. З очей у неї «полилися блискучі сльози». Вона вибігає з дупла й спішить до сусіднього лісу, щоб покликати подруг. Постріли лунають знову: «Пізно! Буде пізно!» Вербинка кличе Хух, які покотили, «мов перекотиполе», покликати Мавок: Ясининку, Дубовинку, Вільхівку, Кленівку й Шипшиночку. Сама вона летить назад до мисливців: поранених легше знайти там.

Лісник і Лісовик. Вербинка пролітає повз мисливців, і собака ледве її не вкусив, бо вчув запах її синього волосся. Вона пролітає над лісниковою хаткою: тут живе добрий лісник, який ніколи не ображає звірів і ставить їй на пеньку мисочку кашки. Тепер лісник іде поперед мисливців із рушницею. Під старим дубом Вербинку зустрічає батько Лісовик: сумний, сердитий, кулаки стиснуті так, що кігті впиваються в долоні. «Доню! … Поклич собі допомоги. Буде багато лиха». Вона відповідає, що вже покликала, а Лісовик іде попередити Водяника й Русалок.

Зайчик-Вуханчик. Вербинка знаходить пораненого Зайчика під мохом: він «закопався» й тільки нервово здригається. Вона питає, куди його поранено: перебита задня ніжка й прострелений бік. Мавка знаходить суху порхавку, притрушує рани, обв’язує ніжку листом подорожника й травинкою. Джмелі дають хворому солодкого меду, а з листка ведмежого вуха вона напоїла його водою. Зайчик просить прикрити його мохом і гілкою, щоб не знайшов пес. Вербинка ще й наказує ракшам і сойкам крутитися перед собаками й відманювати їх. Того дня було підбито чимало зайців, поранено хитру Лисичку й цілу родину Куріпок.

Кізочка. Незабаром Вербинка натрапляє на молоду Кізочку, яка стоїть на трьох ногах посеред прогалини: вона вскочила в терновий кущ, той пороздирав ніжки, і тепер вона не може рухатися. Вербинка перев’язала її й повела до кущів. Але на поляну виходить лісник. Вербинка бачить, як довкола стріляють, і хоч знає, що лісник добрий, боїться: «на полюванні й добрі люди стають жорстокими». Вона заступає собою Кізоньку й уперше в житті показується людині.

Вербинка й лісник. Лісник «остовпів», побачивши перед собою «незвичайно красну дівчину» з темними очима, як фіалки, синім волоссям, як гайвороняче крило, у світло-зелених шатах, з білими руками, «як лілеї». «Дядечку! Прошу вас, змилуйтесь над нею! Вона ж така молоденька, живе всього тільки чотири місяці…» — просить вона. Лісник питає: «Ти — Мавка?» Вона відповідає: «Так, я — Мавка з цього лісу. Зовуть мене — Вербинка». Нагадує, що це вона отримує від нього кашку на пеньку. Лісник, у якого «розм’якло серце», обіцяє сховати Кізочку в хліві й потім випустити її в ліс.

Панич і слово. Коли скінчилися лови, до лісника в двір зійшлися пани, і один багатий панич побачив Кізочку. Він захотів її купити й давав великі гроші, навіть погрожував. Але лісник відмовився: «Це Мавчина Вербинчина Кізочка… А я дав їй своє слово». Панич сміється: «То ж Мавка, не людина». А лісник відповідає: «Нехай для неї й не важить, так зате моє слово важить для мене. Коли даєш якусь обітницю, то мусиш її додержати». Відтоді зайці не гризуть дерев у його садочку, лисичка не краде його курей, а пташки оббирають з його дерев усю гусінь.

Вовки-зайди. Через якийсь час в ліс забігли кілька здорових сірих вовків, яких розпудили мисливці «аж в московських лісах». Вони почали хазяйнувати й ловити зайців і кізочок. Лісовик і Мавки умовляли їх піти, а вони глузували, що їм «тут краще, як дома», бо зайці й кози «ще не вчені»: «От ми їх і повчимо, щоб краще бігали…» Лісник підстрелив трьох, але решта стали хитрішими.

Вовча яма. Лісник копає в хащі глибоку яму, зверху вужчу, зісподу ширшу, накриває хмизом і жовтим листям, а всередину кладе шматок старого сала. За день-два чує вовче виття й іде з рушницею. Вечір, темно. Не догледівши, він падає в ту саму яму. Там у кутку блимають дві жаринки: вовк. Лісник не стріляє, бо боїться тільки поранити його в темряві. Він вистрілює вгору двічі, а один набій залишає. «Рятуйте ж хоч ви мене, лісові духи!»

Порятунок. Хухи біжать по Вербинку, але її нема: вона пішла прощатися з подругами перед зимою, бо Мавки скоро лягають спати до весни. Але вона ще здалеку почула перший постріл і поспішила додому; коли ж почула другий, їй назустріч викотилися Хухи й усе розповіли. Вербинка скидає з ями хмиз і листя й кличе батька: «Тату, — каже, — швидше рятуйте лісника!» Лісовик налітає на дерево біля ями й валить його. Дерево лягає на яму, а лісник вилазить по гіллі. Вітру не було, всі дерева навколо міцні, тому лісник розуміє, хто його врятував. «Так вони й поквиталися». Далі він варить величезну кашу з відра молока й корця пшона, притрушує цукром і корицею й ставить на пеньок. Оповідач жартує: «Аж мені шкода, що мене туди не покликали!»

Аналіз твору

Про що ця казка. Про добро, яке повертається. Вербинка захистила Кізочку, а лісник дотримав слова — і коли сам опинився в біді, Вербинка врятувала його. «Так вони й поквиталися» — це не про помсту, а про те, що добро й вдячність взаємні.

Вербинка. Вона тендітна й чутлива, плаче від звуку пострілів, але не розгублюється. Одразу організовує допомогу: кличе Хух, Мавок, просить птахів відвернути собак, перев’язує поранених. Найважче для неї — вийти до людини: Мавки зазвичай залишаються невидимими. Вона знає, що лісник добрий, але боїться, що «на полюванні й добрі люди стають жорстокими». Тому і йде на ризик.

Лісник. Він не такий, як мисливці. Ніколи не ображає звірів, ставить Мавці кашку, і не хоче торгувати Кізочкою. Слово для нього — не порожній звук: «моє слово важить для мене». Автор показує, що людина може жити в злагоді з лісом і поважати навіть тих, кого не бачить. Але й лісник помиляється: у вовчій ямі він потрапляє у власну пастку. Це показує, що добра людина теж може потребувати допомоги.

Мисливці й вовки. Мисливці влаштовують лови: для них це розвага, а для лісу — «переляк». Вовки-зайди теж порушують мир у лісі й глузують з того, що зайці «ще не вчені». Так автор показує дві різні загрози: людську жорстокість і хижаків, для яких слабші створіння — здобич. На боці лісу — лісник і лісові духи.

Двоє друзів у двох світах. Вербинка й лісник живуть у різних світах — казковому й людському, — але добре знають одне одного: він залишає їй кашу, вона його оберігає. Спочатку вона просить його про допомогу, потім він кличе її. Це показує, що дружба між людиною й природою можлива, якщо кожен поважає іншого.

Гумор і тепло. Казка закінчується не порятунком, а бенкетом: величезний чавун каші з цукром і корицею. Оповідач жартує, що йому шкода, що його не запросили. Так автор нагадує: навіть після пригод і небезпеки життя може бути веселим і смачним.

Головна думка. Добро повертається до того, хто його чинить, а дане слово треба тримати, навіть якщо його дано «Мавці», а не людині.