Характеристика Наума Дрота з повісті Квітки-Основ’яненка «Маруся»

Хто такий Наум

Наум Дрот — заможний селянин: у нього кілька пар волів, шкапа, батраки, власна нива. Перед тим як перейти до сюжету, оповідач зупиняється на його вдачі: «Батькові і матері слухняний, старшим себе покірний, меж товариством друзяка». Бог, пише він, «за його правду не оставив», і наградив добрим життям. Але головне в Наумі — не достаток, а віра. Саме вона пояснює і його рішення, і його поведінку в горі.

Вдача й віра

Наум не просто ходить до церкви: він там «стояв як треба, неначе перед самим господом, царем небесним». Він працьовитий («чоловікові треба трудитися до самої смерті»), а втіху в неспокої шукає в молитві. Його віра — не марновірство: він сміється з очей і знахурів, нагадуючи, що «хто що може чоловікові зробити, опріч бога милосердного». Оповідач додає, що Наум «був дуже розумний, хоч і письма не вчився», і навіть піп у розмові з ним часто «не знав, що проти нього говорити».

Батько Марусі

Для Наума Маруся — «Одна в мене на світі радість». Любов змушує його відмовити Василеві на сватанні, хоч він і плаче, й «сльози ковта». Зрештою Наум пояснює, чому: Маруся «тихая, слухняная», вона «жалослива не то що до чоловіка, та аж до манісінької комашечки», тож потребує мужа, «щоб їй був як отець». А Василь — сирота, і «як прийде набор, то певно тобі лоб забриють». Він малює майбутнє Марусі-солдатки без прикрас, і це страшніше за будь-яку лайку. Це не жорстокість, а любов, яка не вміє відмовитися від ризику.

Наум і Василь

Цікаво, що відмовляючи, Наум про Василя говорить із теплотою: «я тебе полюбив, так мені тебе жалко, як рідного сина». Він не просто відмовляє, а дає шлях: «Принеси бумагу, що найомщик принят за самого тебе». У цьому видно справедливість Наума: його умова не насмішка, а завдання, яке парубок може виконати. Коли ж Василь на Великдень виходить читати апостола, Наум «розглядів хорошенько — аж зовсім він!» і довго не вірить своїм очам. Потім, вислухавши його розповідь, він «не стерпів та аж поцілував його у голову», думаючи: «Що за премила дитина!»

Горе й смирення

Коли Маруся захворіла, Наум не кличе знахурок: розтирає їй бік іорданською водою, молиться, а вранці йде до міста по цирульника, Марусиного кума, а потім привозять і німця-лікаря. Усе марно. Він готовий віддати все майно, «у старці піду», але навіть німець-лікар «заплакав, і хоч би тобі копієчку узяв». Тоді Наум замикається й молиться. Коли дочки не стало, він «скочив, сплеснув руками, підняв очі вгору і стояв так довгенько» — а потім просить сили не згрішити проти Бога.

У похоронах бачимо ще одну рису Наума: він не ховається від горя й не дозволяє ховатися іншим. Він сам «став одбирати людей» у весільний похід, кланяється всім і кличе проводити Марусю «не у нову хату і не до милого мужа, а у сиру землю». А потім відповідає Насті, яка питає: «Зачим же він узяв у нас одну нашу радість?» Наум пояснює, що Бог узяв добру дитину, щоб вона «не пішла услід за тими, що не по його волі роблять».

Наум у фіналі

Після смерті Марусі Наум не впадає в розпач: він «усім хазяйством розпоряджав», роздає бідним і каже: «Усе у руках бога милосердного, усе його, а я тільки робітник його». Його турбує доля Василя: він боїться, щоб той «сам собі не заподіяв смерті», і щодня молиться за нього. Дізнавшись, що Василь став ченцем, не засуджує, а нагадує про молитву. А над його могилою вимовляє: «Дай, господи милосердний, щоб ти там знайшов свою Марусю!»

Висновок для зошита

Наум Дрот — чесний, працьовитий, побожний і розумний селянин. Любов до доньки змушує його бути суворим, але не жорстоким, а горе не ламає його, бо він покладається на Божу волю. Образ Наума втілює народну мудрість і смирення, на яких Квітка-Основ’яненко будує мораль повісті.