Лось

Про цей розбір. Автор, Євген Гуцало, помер 1995 року, тож його твори ще охороняються авторським правом. Розбір написано за повним текстом оповідання з підручника, але цитат і чужих описів тут немає: усе розказано власними словами. Прочитай оповідання у підручнику — воно коротке й сильне.

Стислий переказ

Старий лось прокинувся вранці від різкого звуку: десь тріщала суха гілка. Звір колись жив у тайзі, а тепер мешкає в заповіднику й звик до людей. Але цей звук нагадав про давні небезпеки, і він побіг. Лише коли далеко відбіг, лось зупинився, заспокоївся й вийшов на знайому поляну. Там він побачив схід сонця й ніби привітав його рогами.

Потім лось пішов до річки напитися. Він ступив на лід біля ополонки, і лід тріснув. Звір опинився у крижаній воді. Він бився, намагався вискочити, поранив ногу, але виснажувався. Згадав, як колись втікав від вовків, і вирішив не здаватись.

У цей час до річки вийшли двоє братів-хлопчиків, які приїхали по хмиз. Молодший помітив у воді «собаку», а старший зрозумів, що це лось. Старший взяв сокиру й почав рубати лід, щоб прокласти хід. Лось терпляче чекав. Нарешті він вибрався на лід, обтрусився й пішов до лісу.

Раптом пролунав постріл: лось упав. Діти не бачили, хто стріляв, але до них підійшов їхній дядько Шпичак із рушницею, і все стало ясно. Дядько став наказувати мовчати й обіцяв м’ясо та роги. Хлопці пішли геть, а Шпичак ще кричав їм услід і навіть побіг за ними. У ньому вже росла тривога, що діти розкажуть охоронцям заповідника. Лось лежав мертвий, а його роги стирчали над снігом, мов кущ, що чекає весни.

Докладний переказ за епізодами

1. Тривожний ранок. Лось прокидається, бо чує різкий звук від річки. Він знає, що це стара гілка, але тривога не минає. Лось — старий самець із тайги, який потрапив у заповідник і призвичаївся до людей, що його підгодовують. Давній страх змушує його бігти крізь ліс, стрясаючи іній з гілок.

2. Поляна й сонце. Далі лось зупиняється серед беріз, а потім іде на поляну, де любить бувати. Ранньої весни тут першими розквітають квіти й швидко росте висока трава. Тепер на поляні пусто й тихо. Звір дивиться на схід. Тривога минає, тиша стає спокійною. Коли сонце підсвічує верхівки дерев, лось мов полегшав і ніби вітає світило.

3. Дорога до води. Спускаючись до річки, лось знову чує далеке скрипіння й напружується. Але долає страх. Він ретельно принюхується: чи не пройшов тут вовк, лис чи людина. На стежці лише сліди ворони й зайця. На тому березі село, з комінів іде дим.

4. Ополонка. Лось ступає на лід, і той гупає під ним. Він схиляється до води, і раптом лід тріскає. Лось провалюється, пробує виплисти, але лід ламається знову. Він ревить, ударяється об лід, і вода зафарбовується кров’ю.

5. Розпач і надія. Лось відчуває, що сам не вибереться. Він згадує, як восени його гнала вовча зграя, а мисливці випадково врятували. Течія теж невблаганна, але лось вирішує пробувати знову й знову.

6. Хлопчики. З лісу виходять двоє братів, які приїхали по хмиз. Молодший каже, що в ополонці «собака». Старший придивляється й розуміє: лось. Старший мчить за сокирою до саней, а молодший неквапом іде до ополонки, але боїться першим підійти до лося. Спершу хлопці й самі не знають, як підступити, щоб не провалитись.

7. Рятування. Лось уже виснажився, але не боїться дітей. Старший брат, розсудливий і відважний, рубає лід і робить хід до берега. Молодший тупцяє поруч і не знає, чим допомогти. Лось уважно дивиться на їхню роботу й терпеливо чекає. Коли хід доходить до берега, лось нарешті вилазить на лід і виходить.

8. Лось іде. Він обтрушується, зітхає, дивиться на дітей, а потім іде до лісу, накульгуючи. Хлопці не вірять, що допомогли такому великому звіру.

9. Постріл. Лунає постріл. Лось ще біжить, а потім падає на сніг. Діти спочатку не розуміють, але, побачивши лося, біжать до нього. Вони чекають, що звір підведеться, та він лежить нерухомо.

10. Шпичак. До лося підходить їхній дядько Шпичак із рушницею. Він кругленький, з круглим, ніби спеченим обличчям, у стоптаних чоботях із довгими халявами, в яких мало не до пояса тоне. Дядько ніби радіє, але й насторожений. Тицяє лося носком чобота між роги.

11. Суперечка. Молодший брат каже, що лось із заповідника. Дядько відповідає, що заповідник далеко звідси, а лось однаково втопився б. Старший брат двічі нагадує, що вони його врятували. Дядько кричить, погрожує, що дістанеться від нього й від батька, і обіцяє їм і м’ясо, і роги. Хлопці йдуть до саней і не озираються. Молодший ледве стримує сльози.

12. Думки Шпичака. Автор пояснює: Шпичак давно стежив за лосем і спостерігав, як діти його рятують, і чекав, що звір втопиться. Тепер він мусить сховати здобич. Він боїться, що хлопці розкажуть охороні заповідника. Йому теж хочеться, щоб лось ожив, але не з жалості, а зі страху.

13. Кінець. Лось нерухомий. Його роги стирчать над снігом, ніби кущик, що чекає весни. Але для лося весна вже не настане.

Аналіз твору

Про що це оповідання. Це історія про те, як добро й допомога раптово обриваються злочином. Лось уцілів у ополонці завдяки дітям, але потім був убитий. Автор не пояснює висновок прямо, а дає його відчути.

Образ лося. Лось показаний як істота, що відчуває й думає: він боїться, радіє сонцю, спробує знову й знову, втомлюється. Автор описує його докладно, і читач співчуває. Він звик до людей у заповіднику й не боїться дітей, які його рятують, хоча, ідучи до води, все ж принюхується, чи не пройшла стежкою людина. Тим болючіше, що небезпека прийшла саме від людини.

Пейзаж. Опис природи — важлива частина твору. Ранок, сонце над лісом, ополонка з блакитною піною створюють контраст із трагічним кінцем. Природа красива, але лід ненадійний, а людина може бути небезпечнішою за вовка.

Брати. Діти — носії доброти. Старший діє, молодший співчуває. Вони не вихваляються: старший лише двічі нагадує дядькові, що вони врятували лося, а коли той кричить і обіцяє м’ясо та роги, брати просто йдуть. Їхнє мовчання — не слабкість, а відмова брати участь у брехні.

Шпичак. Це образ жадібної людини, яка не вагається вбити тварину із заповідника. Автор показує його зовнішність із легкою іронією: кругле, ніби випечене обличчя. Це робить його одночасно смішним і огидним. А ще Шпичак лякливий: він хоче, щоб лось ожив, лише тому, що боїться покарання.

Завдання для обговорення. Чи можна пробачити дядькові? Як діяти на місці хлопців? Автор не відповідає, а лишає питання читачеві. Можна уявити своє закінчення: брати йдуть до охорони заповідника.

Мова й засоби. У тексті багато точних дієслів і порівнянь: роги — як кущик, діти — як гриби-підберезники. Є й прості слова, що передають звуки: тріск гілки, ревіння, гупання льоду. Для 5 класу корисно випишати слова: заповідник (територія, де полювання заборонене), ополонка (дірка в льоду), хмиз (суха гілочка), здухвина (бік тварини), ратиці (копита), браконьєр (той, хто полює без дозволу).

Головна думка. Людина мусить берегти природу й не користуватися безпорадністю тварин. Доброта дітей і суворість їхнього мовчання — докір дорослому, що забув про совість.

Скільки в оповіданні правди й вигадки

Лосі справді живуть у лісах України, бігають і плавають; їх рятують у заповідниках. У шкільному підручнику є довідка: лось — із родини оленевих, довжина тіла до трьох метрів. Події оповідання вигадані, але така біда (лід, браконьєр) могла статися. Автор використав її, щоб поставити питання: чи здатні ми берегти тих, хто нам довіряє?