Чому дядько Шпичак вбив лося і чи можна його виправдати (за оповіданням Євгена Гуцала «Лось»)

Дядько Шпичак — негативний герой оповідання Євгена Гуцала «Лось». Він браконьєр, який убив лося з заповідника.

Автор показує, що Шпичак давно стежив за звіром і спостерігав, як діти його рятують. Він сподівався, що лось втопиться. Але лось вибрався, і тоді дядько вистрілив.

Коли хлопці сказали, що лось із заповідника, Шпичак розсердився й став лякати їх. Він ще й пообіцяв м’ясо й роги, щоб вони мовчали.

Шпичак не шкодує про вчинок, а боїться покарання. Він навіть дивиться на мертвого лося й хотів би, щоб той підвівся, але тільки через страх.

Тому виправдати його не можна. Його образ показує, як жадібність може зробити людину жорстокою.

Дядько Шпичак в оповіданні Євгена Гуцала — приклад людини, яка не відчуває жалю до природи. Розгляньмо, чому він убив лося й чи можна його виправдати.

Спершу варто помітити, як автор змальовує його зовнішність: він кругленький, у розтоптаних чоботях, з обличчям, що то темніє, то світлішає. Це смішно, але водночас неприємно, бо видно його внутрішню тривогу й жадібність.

Перша причина вчинку — жадоба здобичі. Шпичак давно стежив за лосем і сподівався на м’ясо та роги. Коли звір не втопився, дядько вирішив діяти сам. Друга причина — байдужість: діти кажуть, що лось із заповідника, а дядько навіть слухати не хоче.

Дуже показово, як Шпичак поводиться з дітьми. Замість того, щоб подякувати за допомогу, він сердито кричить, погрожує й ніби купує мовчання. Для нього важливіше сховати злочин.

Нарешті, коли лось не підводиться, Шпичак теж хотів би, щоб він ожив. Але не з жалю, а зі страху, що його викриють.

Можна лише помітити, що Шпичак теж живе в страху. Але це його не виправдовує: страх прийшов до нього вже після злочину, а не перед ним.

Тож виправдати його не можна: він свідомо вбив тварину й намагався обманути дітей.

Мені важко знайти в Шпичакові щось добре. Він бачив, як діти рятували лося, а потім його вбив. Це схоже на зраду: спершу сподівається, що лось загине сам, а коли той вибрався, не стерпів.

Особливо мене вразило, що він хотів купити мовчання дітей м’ясом. Мабуть, так думають люди, які звикли все міряти користю.

Але автор показує його також переляканим. Мабуть, цікаво, що навіть найжадібніша людина відчуває страх. Це не виправдовує його, але дозволяє краще зрозуміти.

Тому, на мою думку, Шпичак — приклад того, як не можна поводитися з природою й дітьми.