Маруся Богуславка

Стислий переказ

На камені біля Чорного моря стоїть кам’яна темниця. Уже тридцять літ у ній сидить сімсот козаків: вони не бачать ні світу, ні сонця й не знають, який день на волі.

До них приходить дівка-бранка Маруся, попівна з Богуслава. Вона питає, чи знають козаки, що сьогодні в християнській землі. Козаки відповідають, що не знають: вони тридцять літ не бачили світу. Тоді Маруся каже: сьогодні Великодня субота, а завтра Великдень.

Козаки на цю звістку падають лицем до землі й проклинають Марусю: щоб не мала щастя й долі за те, що нагадала їм про свято. Вона відповідає: не лайте мене, бо коли пан турецький поїде до мечеті, він віддасть мені ключі, і я вас усіх випущу.

Так і стається. На Великдень пан їде до мечеті й віддає Марусі ключі. Вона відмикає темницю й випускає всіх. Козакам вона наказує втікати в християнські городи, а в Богуславі повідомити її батька й матір: нехай не збирають скарбів і не викуповують її з неволі, бо вона вже «потурчилась, побусурменилась». Дума закінчується молитвою: визволи, Боже, всіх бідних невольників «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий, у мир хрещений».

Докладний переказ за частинами

Зачин. Дума починається з картини: «Що на Чорному морі, / На камені біленькому, / Там стояла темниця кам’яная». У темниці «пробувало сімсот козаків», уже «тридцять літ у неволі». Слухач із першого речення розуміє, наскільки це велика біда: сімсот чоловік, тридцять років. Про світ невольники не знають нічого: вони «Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають».

Перша розмова. «До їх дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, приходжає, словами промовляє». Вона питає: «Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?» Питання зовсім просте, але відповісти на нього невольники не можуть. Вони впізнають дівку по «річах», тобто по мові, і відповідають, що не можуть знати: тридцять літ вони не бачили Божого світу.

Друге звернення: Великдень. Маруся повідомляє: «сьогодні … великодная субота, а завтра святий празник, роковий день великдень». Дума не пояснює, що при цьому відчувають козаки, але показує: вони «білим лицем до сирої землі припадали» і проклинають Марусю: «Та бодай ти, дівко-бранко… щастя й долі собі не мала, як ти нам святий празник… сказала!» Найлегше прочитати їхній прокльон як біль: свято, коли на волі всі радіють, а вони в темниці.

Третє звернення: обіцянка. «Та не лайте мене, не проклинайте», — відповідає Маруся й розкриває план: «Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати, то буде мені… на руки ключі віддавати». З тексту видно лише, що обіцянку вона дає у відповідь на прокльони; чи вигадала план тут же, чи мала його раніше, дума не каже.

Великдень: ключі. Пан їде до мечеті й віддає їй ключі, як вона й казала. Маруся «добре дбає»: приходить до темниці, відмикає її й випускає «всіх козаків, бідних невольників, на волю».

Четверте звернення: послання. Маруся радить: «в городи християнські утікайте», але просить не минати Богуслава й передати її батькам: нехай не збувають ґрунтів, не збирають скарбів і не викуповують її з неволі, «бо вже я потурчилась, побусурменилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного!»

Славослів’я. Далі говорить уже не Маруся, а співець від імені всіх: «Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невольників з тяжкої неволі, з віри бусурменської, на ясні зорі, на тихі води, у край веселий, у мир хрещений! Вислухай, Боже, у просьбах щирих, у нещасних молитвах нас, бідних невольників!»

Аналіз твору

Жанр: дума. За підручником, дума — ліро-епічний твір переважно історичного змісту, який виконують речитативом (тобто наспівним промовлянням) під кобзу, бандуру чи ліру. Думи не діляться на строфи: вони складаються з тирад — завершених уривків різної довжини. Рядки нерівноскладові: в цій думі від 4 до 21 складу. Рима переважно дієслівна, часто римується по кілька рядків поспіль. Зазвичай дума має зачин і традиційну кінцівку — славослів’я. «Маруся Богуславка» належить до тематичного циклу невільницьких дум.

Чотири звернення. Маруся говорить до козаків чотири рази, і кожного разу зміст іде вперед. Перший раз питає, другий — повідомляє, третій — обіцяє, четвертий — діє й передає послання. Спочатку вона тільки запитує й слухає, наприкінці вже розпоряджається: «добре дбайте», «утікайте», «знати давайте». Так героїня з тієї, що питає, стає тією, що керує.

Прокльон і відповідь. Козаки проклинають Марусю за добру звістку, і вона їх не карає, а відповідає плануванням. Цей епізод показує, що робить неволя з людиною. Невольники за тридцять літ втратили відчуття часу, тому звістка про свято б’є по них. Маруся не сперечається й не виправдовується, а обіцяє діло.

Чому Великдень. У день найбільшого християнського свята господар їде молитися, довіряє ключі, і темниця відкривається. Великдень — це свято воскресіння, і тут воно означає воскресіння з неволі. Цей збіг символічний: у своїх словах невольники згадують «нашій землі християнській» як край, який для них утрачено, а Великдень повертає їм надію туди дістатися.

Символіка світла. Про неволю дума говорить мовою темряви: «Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають». Про волю — мовою світла й простору: «ясні зорі», «тихі води», «край веселий», «мир хрещений». Тобто зачин і славослів’я дзеркальні: ув’язнення — це темнота, свобода — це світло.

«Потурчилась»: як читати. Це найсуперечливіше місце. Маруся, яка допомагає козакам, сама каже, що вже «потурчилась, побусурменилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного». Є принаймні два прочитання. За першим, це щире каяття: вона вважає, що зрадила віру й через це не може повернутися. За другим, вона обвинувачує себе, щоб батьки не розорилися, викуповуючи її: не випадково перед цим вона просить батьків не збирати великих скарбів. Дума не каже, яке з двох правильне. Підручник ставить запитання: чому народ присвятив думу саме такій героїні? Тобто це питання лишається відкритим і для школи.

Що відомо про героїню. Місто Богуслав над Россю; у 1981 році там поставили пам’ятник Марусі Богуславці на місці, де за легендами стояла церква, де був священиком її батько (за підручником). Історичної особи, яка стояла б за героїнею, не встановлено: довідники вважають образ узагальненим образом полонянки. Це не робить Марусю документальною постаттю, хоч сама неволя, яку зображено в думі, для слухачів була справжньою бідою.

Друге життя образу. Дума була добре відома Шевченкові: він передрукував її у своєму «Букварі южнорусскому» (1861). За її мотивами Іван Нечуй-Левицький і Михайло Старицький написали драми «Маруся Богуславка», Пантелеймон Куліш — поему, Іван Багряний — роман. Не плутайте: це різні твори з тією самою назвою.

Головна думка. Найважче випробування — вибір між власним рятунком і порятунком інших. Маруся обирає других, і народ пам’ятає її не за те, що вона втратила, а за те, що зробила.