Чому Маруся Богуславка визволяє козаків, а сама не повертається

У народній думі «Маруся Богуславка» сімсот козаків уже тридцять літ сидять у турецькій темниці. До них приходить дівка-бранка Маруся, попівна з Богуслава, і повідомляє, що завтра Великдень. Козаки в розпачі проклинають її, а вона відповідає: «Та не лайте мене, не проклинайте». Вона обіцяє, що коли пан поїде до мечеті, то віддасть їй ключі, і вона всіх випустить.

Так і стається. На Великдень Маруся відмикає темницю й випускає козаків на волю. Вона просить їх передати її батькам: нехай не збирають скарбів і не викуповують її з неволі, «бо вже я потурчилась, побусурменилась».

Чому Маруся визволяє інших, а сама лишається? Мені здається, що вона любить свій народ більше за себе. Вона ризикує всім, щоб сімсот людей побачили «ясні зорі» й «тихі води». А сама не повертається, бо вважає, що вже не гідна повернутися, і не хоче, щоб батьки розорялися на викуп.

Отже, Маруся Богуславка — героїня, яка пожертвувала собою заради інших, і народ пам’ятає її саме за це.

Дума «Маруся Богуславка» починається з картини страшної неволі: «на Чорному морі, на камені біленькому» стоїть кам’яна темниця, а в ній «сімсот козаків, бідних невольників». Вони тридцять літ «Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають». Вибір цих чисел і цих слів показує, що для невольників темниця — це відсутність світла й часу.

До них приходить Маруся, і те, що вона робить, складається з чотирьох звернень. Спочатку вона питає, який сьогодні день; потім повідомляє, що завтра Великдень; потім обіцяє, що визволить козаків; нарешті вона діє й передає послання. Між другим і третім зверненням стоїть прокльон: козаки бажають їй, щоб вона «щастя й долі собі не мала». Найлегше прочитати їхній прокльон як біль: свято, що радує на волі, для них нагадування про втрату. Маруся не ображається й не виправдовується: «Та не лайте мене, не проклинайте». Відповідь вона дає ділом.

Обіцянку вона виконує на Великдень: пан їде до мечеті, віддає їй ключі, і Маруся «темницю відмикає, всіх козаків, бідних невольників, на волю випускає». День найбільшого християнського свята тут стає днем визволення.

Найскладніше місце — останнє. Козакам вона велить утікати, а батькам передати: «Та нехай мене… З неволі не викупає, бо вже я потурчилась, побусурменилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного». Це можна прочитати двома способами. За першим, це щире каяття: героїня вважає, що зрадила віру, і повернення для неї закрите. За другим, це самозвинувачення, щоб батьки не розорилися: недарма вона просить батьків не збувати ґрунтів і не збирати скарбів на викуп. Дума не каже, який із двох варіантів правильний, і, можливо, саме тому образ такий живий.

Народ вибрав героїнею не ту, що повернулася, а ту, що зробила найважливіше: вивела сімсот людей із темниці. Молитва в кінці — «Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невольників» — говорить уже від імені всіх, хто в неволі: Маруся вирвала з неї одних, і слухач просить порятунку для решти.

Отже, Маруся визволяє козаків, тому що любов до людей і до рідної землі для неї важливіша за власну долю, а не повертається тому, що вважає себе вже втраченою для дому, і цим платить найвищу ціну.

У думі «Маруся Богуславка» мене найбільше здивувала кінцівка Марусиного вчинку. Ми звикли, що після подвигу героя чекає нагорода, а тут нагороди нема. Маруся випускає сімсот козаків, а сама лишається в неволі й ще просить, щоб її не викуповували.

Я думаю, що дума розповідає про те, що добрий вчинок не завжди повертається до людини добром. Маруся про це знає. Коли козаки проклинають її, вона не кидає плану. Вона розуміє, що розповідь про свято їм болить, але не вважає це за причину відмовитися.

Про слова «потурчилась, побусурменилась для роскоші турецької» я думаю так: чи то вона справді так вважає, чи то каже це, щоб батьки не розорилися, мені невідомо. У тексті цього не сказано. Але мене вражає інше: навіть у такому відчаї Маруся думає про батьків і просить не збирати скарбів. Вона піклується про них більше, ніж про себе.

Отже, для мене Маруся Богуславка — це людина, яка обирає добро навіть тоді, коли за нього доведеться заплатити всім, що вона має.