Буря на Чорному морі

Стислий переказ

На Чорному морі, на білому камені, сидить ясен сокіл-білозорець. Він жалібно квилить: на небі й на морі негаразд. Зорі потьмарилися, півмісяця сховався в тьму, а зі дна моря підіймається велика хвиля й розбиває козацькі судна на три частини. Першу частину заносить у тихий Дунай, другу — на турецьку каторгу, а третю топить на Чорному морі.

У третій частині тонуть два рідні брати. Вони припливають один до одного й гірко ридають: просять у Бога прощення й сповідаються. Між ними потопає третій, чужий-чужениця, бездольний і безродний, і теж просить прощення.

Брати кажуть: це не хвиля нас топить, а отцева й материна молитва нас карає. Вони згадують свої провини: коли їхали в охотне військо, від отця й матері прощення не прийняли, стареньку матір од себе стременами одпихали, старшого брата за брата не мали, сестру зневажали, сусіду хліба й солі не давали, повз церкви їздили, не знімаючи шапок, не хрестилися, а на вулицях кіньми розбивали малих дітей. Вони обіцяють: якщо їх урятує батьківська молитва, вони шануватимуть батьків і всіх рідних.

Після цього Господь допомагає, море втихає, і брати виходять на берег. Батько й мати виходять навпроти синів і питають, чи добре їм було в дорозі. Брати відповідають: добре, тільки недобре було чужому-чужениці потопати, бо йому нікому було простити й допомогти. Дума завершується молитвою за слухачів.

Докладний переказ за частинами

Зачин: сокіл і небо. «Ой на Чорному морі, / На білому камені, / Ой то там сидить ясен сокіл-білозорець: / Низенько голову склонив, / Та жалібно квилить-проквиляє». Сокіл дивиться на святе небо й на Чорне море, де «негаразд починає»: «усі звізди потьмарило, половина місяця у тьму уступило». Це ще не буря, а лихі знаки перед нею.

Буря. «Ізо дна моря сильно хвиля вставає, / Судна козацькі молодецькі на три часті розбиває.» Далі про кожну частину: перша «у тихий Дунай заношало», друга «у землю Грабськую на каторгу турецьку заношало» (каторга — турецьке гребне судно, галера), третя «на Чорному морі затопляло».

Двоє братів і чужий-чужениця. «То-то же при тій часті два братики рідненькі, як голубоньки сивенькі, то вони потопали». Вони припливають один до одного, гірко ридають, домагаються прощення, сповідаються. А «между ними третій, чужий-чужениця, бездольний, безродний і безпомощний, потопає, порятунку собі нівідкіль не має».

Покаяння братів. Брати кажуть: «Се ж то нас, браття, не сильна морська хвиля затопляє; се то отцева молитва і материна нас видимо карає». Далі йде довгий перелік провин. Вони йшли в «охотне войсько» (судячи з контексту, добровільне козацьке), не взявши від батьків прощення; стареньку матір відштовхнули стременами; старшого брата не мали за брата; сестру «марно зневажали»; сусідові «хліба і солі ізбавляли». Другий ряд провин: проти божих церков їздили, «шличків із голов не здіймали», хреста на себе не клали, Бога на поміч не призивали, по вулицях кіньми вигравали, «діток малих кіньми розбивали, кров християнську на сиру землю проливали».

Обіцянка й порятунок. «Ей, коли б то нас, браття, могла отцева і матчина молитва відсіля визволяти, то нехай же б ми могли вже знати, як отцеву і матчину молитву штити-поважати, і старшого брата за рідного батька мати, сестру середульшую штити-поважати, близького сусіду у себе за рідного брата мати!» Щойно вони починають згадувати батьківську молитву, «став господь милосердний їм помагати, стало Чорне море утихати».

Берег і розмова з батьками. «То стали ті два брати к берегу припливати, стали за білий камінь рученьками брати, да на край виходжати, на край веселий, между мир хрещений, у города християнськії, та до отця, до матки в гості прибувати». Батько й мати питають: «Чи добре вам у дорозі починало?» Брати відповідають: «Добре, отець і мати, нам було на Чорному морі гуляти; тільки недобре було, отець і мати, чужому-чужениці на Чорному морі потопати: йому прощенія ні од кого прийняти і на чужині порятунку дати!»

Славослів’я. «Да услиши, господи, у просьбах, у молитвах люду царському, народу християнському і усім головам слухающим на многая літа, до конця віка!» Так звучить традиційна кінцівка думи: співець просить добра слухачам.

Аналіз твору

Жанр і клас. Дума виконувалася речитативом під кобзу чи бандуру, а не співалася як пісня. За змістом це дума про стосунки дітей і батьків, а не про війну, хоч дія й відбувається серед козацьких суден. Довідники називають її соціально-побутовою; у підручнику 8 класу Борзенка (Ранок, 2016) вона згадана серед історико-героїчних дум. Класифікація тут не така важлива, як зміст: у думі немає ні дати, ні імен, ні битви, а є буря й покаяння.

Зачин: небо, море й сокіл. Дума починається не з людей, а з картини природи. Це традиційний зачин: слухач спершу бачить простір і знаки лиха, а вже потім — людей. Сокіл на білому камені — свідок, який попереджає про бурю.

Число три. Судна розбито на три частини, у третій — двоє братів і «третій» чужий-чужениця. Перша частина потрапляє в «тихий Дунай», друга на турецьку каторгу, третя тоне: трійка тут не рятує, а розподіляє долі. Третя частина тим і страшна: вона лишається в морі.

Що брати вважають своїми провинами. У списку — не воєнні злочини, а порушення повсякденних правил: не взяли батьківського благословення, відштовхнули стареньку матір, зневажали брата, сестру, сусіда, церкву, не хрестилися, вигравали кіньми на вулицях, розбивали малих дітей, проливали кров. Тобто в думі є цілий моральний кодекс: слухати батьків, поважати родину й сусідів, шанувати віру, берегти дітей і людське життя.

Батьківська молитва. У думі дивна логіка: молитва батьків «карає» синів, але тією самою молитвою їх мають визволити. Брати розуміють: покарання не випадкове, воно нагадує про те, що вони знехтували. І як тільки вони починають згадувати цю молитву й обіцяють її шанувати, море втихає. Дума не каже, що мати й батько в цей час молилися: вона каже, що брати визнали свою провину.

Чужий-чужениця. «Чужий-чужениця» — тавтологічне слово: людина цілком чужа, без роду. До його образу дума додає три слова: «бездольний, безродний і безпомощний». У нього немає ні батьків, ні братів, ні сусідів, які б за нього молилися. Дума не каже, що з ним сталося: брати лише кажуть, що на морі йому було тяжко потопати без прощення й порятунку. З слів братів випливає, що допомоги він не мав, але прямо про його смерть дума мовчить.

Що брати розказують батькам. Вони не кажуть, що ледь не загинули, і не згадують про покаяння: «Добре, отець і мати, нам було на Чорному морі гуляти». Про чужого-чужениці вони згадують як про єдине, що було недобре. Це можна прочитати двояко: як сором за колишнє або як спробу зберегти спокій батьків. Дума не пояснює.

Кільцева деталь. «Білий камінь» на початку — місце, де сидить сокіл, а наприкінці «за білий камінь» брати хапаються, виходячи на берег. Це дрібна деталь, яку легко пропустити, але вона зв’язує початок і кінець.

Мова думи. Рядки нерівноскладові (у цьому тексті від 5 до 26 складів); рима переважно дієслівна, часто кілька рядків поспіль («потопали — не мали — припливали — промовляли — ридали — домагали — сповідали»). Багато повторів і синонімічних пар («чужий-чужениця», «штити-поважати»). Є порівняння («як голубоньки сивенькі»).

Головна думка. Той, хто зневажає батьків і рідних, потрапляє в біду; каяття й повага до батьківської молитви рятують, а найтяжче лишатися без роду, за якого нікому помолитися.