Чому в думі «Буря на Чорному морі» брати каються перед батьками

У народній думі «Буря на Чорному морі» хвиля розбиває козацькі судна на три частини. У третій частині тонуть два рідні брати. Вони гірко плачуть, припливають один до одного й просять у Бога прощення. Поруч потопає ще й третій — чужий-чужениця, у якого нікого немає.

Брати каються, бо розуміють: їх топить не хвиля, а «отцева молитва і материна». Вони згадують, що зневажали батьків, старшого брата, сестру й сусідів. Одна з провин — вони стареньку матір «стременами одпихали».

Брати обіцяють, що, якщо виживуть, будуть шанувати батьківську молитву. І тоді «став господь милосердний їм помагати, стало Чорне море утихати». Брати виходять на берег, до батьків.

Про чужого вони кажуть батькам, що йому було тяжко потопати: нікому було його простити й нікому допомогти. Це остання й, можливо, найсумніша деталь думи, бо вона нагадує, як багато важить рідна людина поруч.

Отже, брати каються, бо в біді зрозуміли, що не можна зневажати батьків, і дума вчить шанувати рідних.

У народній думі «Буря на Чорному морі» дія починається з картини стихії: «Ізо дна моря сильно хвиля вставає, судна козацькі молодецькі на три часті розбиває». Одну частину заносить у Дунай, другу — на турецьку каторгу, а в третій частині тонуть два рідні брати й третій — чужий-чужениця.

У смертельній небезпеці брати не проклинають море й не кличуть на допомогу товаришів, а сповідаються. Вони кажуть: «Се ж то нас, браття, не сильна морська хвиля затопляє; се то отцева молитва і материна нас видимо карає». Тобто вони бачать причину біди не в природі, а в собі.

Далі йде перелік провин, і це найважливіша частина думи. Брати згадують, що від батьків прощення не прийняли, матусю «стременами одпихали», старшого брата за брата не мали, сестру зневажали, сусіду хліба й солі не давали, проти церков їздили, шапок не знімали, малих дітей кіньми розбивали. Так дума показує, що зневага до батьків — частина ширшої гордині: людина, яка не шанує рідних, не шанує й інших.

Цікаво, що батьківська молитва тут і карає, і рятує. Брати кажуть: якби «отцева і матчина молитва» могла їх визволити, вони б навчилися її шанувати. І тільки-но вони це кажуть, «став господь милосердний їм помагати, стало Чорне море утихати». Порятунок настає не тоді, коли хвиля стихає, а коли брати змінюються.

Окремо стоїть образ чужого-чужениці. Він «бездольний, безродний і безпомощний», у нього немає нікого, хто б за нього молився. Брати про нього кажуть батькам єдине: «недобре було, отець і мати, чужому-чужениці на Чорному морі потопати: йому прощенія ні од кого прийняти і на чужині порятунку дати». Дума не каже, що з ним стало, але про те, що без родини найтяжче, сказано ясно.

Отже, брати каються перед батьками, бо в бурі зрозуміли, що шанувати рідних — головне, і що батьківське благословення сильніше за стихію.

Мене в думі «Буря на Чорному морі» найбільше зачепив не сюжет про братів, а образ третього — чужого-чужениці. Брати врятувалися, бо в них були батьки, чию молитву вони згадали. А в нього нікого не було: він «бездольний, безродний і безпомощний».

Дума не розповідає, що з ним було далі. Вона лише каже, що він «потопає, порятунку собі нівідкіль не має». Наприкінці брати кажуть батькам: «Добре, отець і мати, нам було на Чорному морі гуляти; тільки недобре було… чужому-чужениці на Чорному морі потопати». Тобто про нього вони пам’ятають, але допомогти вже нічим не можуть.

Мені здається, що ця деталь важлива не менше, ніж каяття. Вона питає слухача: а якщо в когось немає ні батьків, ні друзів, хто за нього помолиться? Дума відповідає без повчань, просто вказує на цю самотність.

Ще є один цікавий момент: брати на березі не розповідають батькам, що ледь не загинули. Вони кажуть, що було добре. Чи то вони соромляться, чи то не хочуть турбувати, у тексті не сказано. Але про чужого кажуть правду.

Отже, для мене ця дума про те, що родина — це те, що тримає людину навіть на дні моря, і що варто бути тим, хто помолиться за іншого.