Дажбог

Стислий переказ

Дажбог — син Сварога, бог Сонця. Він довгі роки владарював над богами, людьми й усім світом, був родоначальником русів-українців, їхнім першим князем і покровителем. Давні українці гордо називали себе його внуками.

За підручником, Дажбог уособлював мужність, а його обличчя уявляли подібним до сонячного кола із русявою бородою, що нагадувала промінчики. Йому приносили жертви — млинці, полотно, дари полів і лісів, вино, гроші — і молилися: «Дажбоже наш трисвітлий! Славу творімо тобі».

Це весь текст: сюжету в ньому немає, лише розповідь про образ бога. У виносці пояснено, хто такий Сварог.

Що про Дажбога кажуть давні джерела

Підручник подає Дажбога як цілком відомого бога з докладною біографією. Насправді про нього збереглося дуже мало. Ось що можна перевірити.

Кумир у Києві. У «Повісті минулих літ» під 980 роком розказано, що князь Володимир поставив у Києві кумири на пагорбі поза двором: Перуна, а також «Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош». Люди приносили їм жертви, «називаючи їх богами». Це чітке давнє свідчення про те, що Дажбога в Києві шанували.

Син Сварога. У літописі є вставка (глоса) до перекладу візантійської хроніки Іоанна Малали. У ній Сварога прирівняно до грецького Гефеста, а Дажбога — до бога Сонця Геліоса. Але тут ідеться не про русів, а про грецьку хроніку, тож «син Сварога» — це підтверджено джерелом, а «першим їхнім князем» — ні (за Вікіпедією, Дажбог тут «обожений цар», син Сварога).

«Дажбожі онуки». За Вікіпедією, у «Слові о полку Ігоревім» (кінець XII ст.) є два місця, де князя Олега Гориславича й усіх русичів названо «Дажбожими онуками». У перекладі Максима Рильського: «в силах Даждьбожого внука». Як це розуміти, вчені сперечаються: за Вікіпедією, Александр Ґейштор пов’язував ці слова з військовою роллю Дажбога, а Володимир Петрухін вважав, що князів тут названо так із докором: через гординю вони втратили благодать.

Що означає ім’я. Мовознавець Макс Фасмер виводив «Дажбог» від слів «дай» і «благо, щастя, добробут», тобто «Податель благ»; Вільйо Мансікка вважав, що «бог» тут означає саме «бог». Вигук «дайбог!» зберігся в деяких обрядах (Вікіпедія).

Чого в давніх джерелах немає. Ані в літописі, ані в «Слові» не описано, який мав вигляд Дажбог. Опис обличчя, подібного до сонячного кола, з бородою-промінчиками — це сучасне уявлення: за Вікіпедією, так Дажбога зображають нинішні рідновіри. Перелік жертв (млинці, полотно, гроші) й слова молитви з підручника ані в літописі, ані в «Слові» я не знайшов, а джерела цих слів підручник не називає. Схожі слова — «Дажбожі внуки ви, улюбленці божеські» — є в «Велесовій книзі» (переклад УкрЛібу), яку Вікіпедія називає літературним фальсифікатом, імовірно створеним Юрієм Миролюбовим у ХХ столітті. Чи це давній текст, підручник не пояснює; підстав вважати молитву записом давнього обряду я не знайшов.

Аналіз твору

Міф чи опис? У програмі 5 класу «Дажбог» стоїть серед міфів. За підручником, у міфі «ідеться про вигаданих багатою людською фантазією богів і демонів». Але сюжету цей текст не має: у ньому не відбувається жодної події, це образ бога. Тому питання для уроку тут інші, ніж для легенди: не «що сталося», а «яким його уявляли».

Чому Сонце — бог. Сонце дає світло й тепло, без нього не росте хліб. Тому в міфі Дажбог — це і мужність, і покровитель, і «отець кревний». Люди, які мали жити з землі, природно ставилися до нього як до предка й годувальника. Це підтримує й сам текст: Дажбогові приносять «дари полів і лісів», а молитва звернена до «Сонця всевишнього».

«Внуки Дажбога». Слова про «внуків» показують, як уявляли свій рід ті, від чийого імені говорить підручник: не просто «ми живемо на цій землі», а «ми походимо від Сонця». Це нерідкий мотив у міфах різних народів: народ вважає себе нащадком божества.

Що відповідати на уроці. Якщо вчитель питає «за підручником», відповідайте за підручником: Дажбог — син Сварога, бог Сонця, покровитель русів-українців. Але корисно знати й другий рівень: у давніх джерелах Дажбог згаданий коротко, а деталі (вигляд, жертви, молитва) — сучасні. Різні підручники подають різний обсяг: у підручнику Коваленка (Освіта, 2018) цей же текст довший: там є, наприклад, опис плаща, коня й півня, а джерело так само не вказано.

Головна думка. Міф розповідає, що люди шанували Сонце як джерело життя й родовід. Наскільки цей образ давній, а наскільки доданий пізніше, можна дізнатися лише з давніх джерел, і їх небагато.