Чому давні українці називали себе «Дажбожими внуками»? (за міфом «Дажбог»)

Давні українці називали себе «внуками Дажбога», бо вважали його своїм предком і покровителем. У міфі сказано, що Дажбог був «родоначальником русів-українців, першим їхнім князем і незмінним покровителем».

Дажбог — це Сонце. Без сонця не виросте хліб і не буде тепла, тому люди дуже залежали від нього. Вони приносили йому «дари полів і лісів» і молилися: «Дажбоже наш трисвітлий!»

Називати себе «внуками» — значить відчувати рідню з богом: як внуки шанують діда, так люди шанували Сонце. Тож ці слова виражали і повагу, і гордість за свій рід. «Ми внуки Дажбога — улюбленці богів» — так давні українці показували, що вони одна велика родина під захистом Сонця.

У міфі «Дажбог» давні українці гордо кажуть про себе: «Ми внуки Дажбога — улюбленці богів». Чому саме «внуки»?

По-перше, Дажбог — це Сонце, а для тих, хто живе з землі, сонце — це життя. Від нього залежать тепло й урожай. Люди відчували, що без Сонця їм не вижити, і тому ставилися до нього з величезною повагою.

По-друге, у міфі Дажбог був «родоначальником русів-українців, першим їхнім князем і незмінним покровителем». Родоначальник — це прабатько, а від прабатька походять діти, внуки й правнуки. Тож назвати себе «внуками» означало сказати: ми — його рід.

По-третє, слово «внуки» містить любов і довіру. Внуків люблять і захищають, а вони шанують діда. Тому люди приносили Дажбогові «дари полів і лісів» і молилися Сонцю всевишньому, «отцю кревному».

Цікаво, що слова про Дажбожих онуків справді є в давній пам’ятці: за Вікіпедією, у «Слові о полку Ігоревім» русичів названо «Дажбожими онуками». Проте вигляд Дажбога, перелік жертв і слова молитви, які наводить підручник, у давніх джерелах не знайдено, тож їх варто сприймати як сучасну розповідь про давнє вірування.

Отже, українці називали себе внуками Дажбога, бо бачили в Сонці рідну силу, від якої залежить їхнє життя, і пишалися своїм родом.

Спершу мені здалося дивним, що дорослі люди називають себе внуками Сонця. Але ми й самі кажемо, що сонце «дарує» тепло й гарний день, а без нього нам було б зле. Давні люди залежали від сонця ще більше: від нього залежав урожай.

Тому я розумію, чому вони уявили Сонце як рідну людину, дідуся, який дбає про внуків. Слова «Ми внуки Дажбога — улюбленці богів» звучать гордо: людина не боїться, бо в неї є могутній захисник.

Мені здається, слово «внуки» означало не лише родину, а й упевненість, що Сонце не залишить своїх. І навіть якщо про Дажбога збереглося небагато давніх відомостей, у цьому слові, схоже, лишилося головне: тепло й повага.