Чи не той то Хміль

Про що ця пісня

Пісня починається з запитання, яке одразу дає відповідь: «Чи не той то Хміль, що коло тичин в’ється?» Так, «той то Хмельницький, що з ляхами б’ється». Хміль і Хмельницький стоять поруч, і пісня грає ім’ям героя: хміль в’ється, хміль у пиві «кисне», а Хмельницький «тисне» ляшеньків.

Далі розгортається сцена. Хмельницький їде до Жовтого Броду, і «не один лях лежить головою в воду». Його застерігають: іде сорок тисяч ляхів. Він відповідає, що ворогів не боїться: має «великую потугу» й ще орду татарську. Ляхи тікають, «погубили шуби», лежать, «вищиривши зуби». Пісня глузує з них, а потім тихо додає двома катренами: на полі цвітуть квіти, і «не по однім ляху заплакали діти»; біля річки «зосталась вдовиця».

Розбір за частинами

Перша частина: Хміль і Хмельницький. «Чи не той то Хміль, / Що коло тичин в’ється?.. / Ой той то Хмельницький, / Що з ляхами б’ється.» Пісня будується на паралелізмі: спершу рослина, потім людина. Тичини — жердини, які підпирають хміль. Хміль в’ється навколо них, а Хмельницький б’ється з ляхами. У другому катрені образ інший: «Чи не той то Хміль, / Що у пиві кисне?» — хміль у пиві («кисне», тобто довго перебуває в рідині) і Хмельницький, що «ляшеньків тисне». У деяких записах є ще один катрен: хміль, що «по пиві грає», і Хмельницький, що ляхів «рубає».

Друга частина: Жовтий Брід. «Гей, поїхав Хмельницький / І к Жовтому Броду, — / Гей, не один лях лежить / Головою в воду.» У підручнику пояснено: Жовтий Брід — переправа на річці Жовтій, там 1648 року відбулася битва під Жовтими Водами. У частині записів брід називається Золотим. Пісня не описує самого бою: замість нього вона дає картину наслідку — ляхи лежать головою у воді.

Третя частина: пересторога й відповідь. «Не пий, Хмельницький, дуже / Жовтої Води, — / Іде ляхів сорок тисяч / Хорошої вроди.» Хто це говорить, невідомо. Найлегше прочитати це як застереження перед битвою: не втрачай пильності, ворог численний і гарний на вигляд. Одночасно тут звучить гра слів: Хміль, вода, пиття. Хмельницький відповідає рішуче: «А я ляхів не боюся / І гадки не маю — / За собою великую / Потугу я знаю, / Іще й орду татарськую / За собою веду, — / А все тото, вражі ляхи, / На вашу біду.» Він не хвалиться особистою силою, а пояснює: за ним потуга й союзники.

Четверта частина: утеча. «Ой втікали вражі ляхи — / Погубили шуби… / Гей, не один лях лежить, / Вищиривши зуби!» Далі пісня глузує: «Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати», «Утікали ляхи де якії повки, / Їли ляхів собаки / І сірії вовки». Слово «ляшеньки» ніжне за формою, але глузливе за змістом.

П’ята частина: поле й річка. «Гей, там поле, / А на полі цвіти — / Не по однім ляху / Заплакали діти. / Гей, там річка, / Через річку глиця — / Не по однім ляху / Зосталась вдовиця!» Слово «глиця» у словниках має діалектне значення «місток, кладка через річку» — тобто це місцевий образ: невеличка кладка над водою. Тон змінюється: замість глуму — спокійна картина.

Аналіз твору

Жанр: історична пісня. Історична пісня — коротка ліро-епічна пісня про події й героїв національної історії. На відміну від думи, вона поділяється на строфи. Тут строфи — катрени, у яких римуються другий і четвертий рядки. Пісня належить до пісень Визвольної війни 1648–1654 років, які уславлювали Хмельницького.

Що пісня каже про Хмельницького. У підручнику сказано, що в пісні постає образ мужнього народного ватажка, під керівництвом якого українці завдають ворогам нищівної поразки. Він упевнений, але упевненість його не хвалькувата: вона спирається на військо й на союзників. Тому він і відповідає застереженню не «я сильний», а «за собою великую потугу я знаю».

Паралелізм. Це головний прийом пісні: два ряди образів (хміль і Хмельницький) рухаються поруч. У другому катрені поєднання хмелю з пивом («у пиві кисне») перетворюється на гру слів, і в діалозі вона повертається: «Не пий, Хмельницький, дуже жовтої води». У цій грі можна побачити й попередження, і жарт із двох значень слова.

Перемога за Жовтими Водами. У шкільній редакції пояснено, що йдеться про битву 1648 року, коли війська Речі Посполитої зустрілися з українськими військами Хмельницького та його татарськими союзниками. Довідкові матеріали називають її першою значною перемогою Визвольної війни. Пісня не переказує ходу бою: їй важливо не як, а що вийшло — ляхи лежать «головою в воду» й тікають, «погубили шуби».

Глум і співчуття. Ворога в пісні зображено сатирично, а наприкінці неочікувано з’являються діти й вдовиця. «Не по однім ляху заплакали діти» і «зосталась вдовиця» — це вже не перемога, а ціна перемоги для тих, хто був по той бік. Довідники бачать тут співчуття народу до зруйнованих родин. Прочитання таке: пісня радіє з перемоги, але не забуває, що за кожним загиблим стоять діти й вдови.

Мова. Багато зменшено-пестливих форм («ляшеньки», «ляшки»), сталі епітети («вражі ляхи», «сірії вовки»), архаїчні форми («дубовії хати», «сірії вовки», «деякії повки»). Слово «потуга» означає «сила, військо», «врода» тут — вигляд.

Записи й редакції. Пісня збереглася в кількох записах: у шкільній редакції брід Жовтий, а вода Жовта, у записі з бібліотеки УкрЛіб — Золотий Брід і Золота Вода. Це та сама пісня, і на тестах слід орієнтуватися на редакцію свого підручника.

Головна думка. Народ шанує свого ватажка не за особисту хвальбу, а за те, що за ним стоїть сила народу; але й переможений ворог має родини, які плачуть.