Як народний переказ возвеличує запорожців (за переказом «Про запорожців»)

Переказ «Про запорожців» починається вигуком: «От які богатирі були — земля не держала!» Так оповідач одразу показує, як сильно він поважає козаків.

Він використовує гіперболу, тобто перебільшення. У козака голова важить сім пудів, а вуса такі довгі, що в двері не пролізеш. Запорожці вміли балакати дванадцятьма мовами й виходити з води сухими.

Ще в них були верцадла, тобто дзеркала. У них старший бачив, де йдуть вороги, і обирав безпечну дорогу.

У бою вони не бояться навіть двадцяти полків, і ворог програє, навіть не вдаривши. Така картина вчить уявляти козаків непереможними.

Народ так возвеличує запорожців, бо вони захищали рідну землю і були сильні та розумні.

У народному переказі «Про запорожців» козаків возвеличено так, що вони здаються казковими богатирями. Щоб показати цю повагу, народ використовує різні засоби.

Передусім це зачин-вигук: «От які богатирі були — земля не держала!» Слухач одразу розуміє, що йтиметься про особливих людей. Далі оповідач малює їхній вигляд гіперболами: голова у сім пудів, вуса, з якими не пройдеш у двері.

Але сила козаків не лише тілесна. Вони «на дванадцяти мовах уміли балакати», виходили з води сухими, могли навести сон і туман. А ще мали верцадла, в яких бачили все за тисячу верст. Старший дивився в дзеркало й обирав дорогу, де нема ляхів, турків чи татар.

Кульмінація — бій на Орловій балці. Проти козаків виходить двадцять полків, але ті самі себе ріжуть. Запорожці стоять і сміються. Оповідач пояснює: «А це все від того, що вони знаючий народ були».

Усе це разом створює образ народних захисників. Вони не просто воїни, а люди, які знають більше за інших і вміють користуватися своїми знаннями. Саме тому оповідач говорить про них із такою гордістю.

Отже, народ возвеличує козаків за розум і знання не менше, ніж за силу.

Коли читаєш цей переказ, відчуваєш, що оповідач ніби хвалиться: ось які в нас були козаки! Він розуміє, що слухач йому повірить, бо перебільшення тут веселі. Голова на сім пудів чи вуса, з якими не влізеш у двері, викликають усмішку.

Мені цікаво, що найбільше оповідач цінує не силу, а знання. Козаки не просто стояли в бою, вони знали, куди йти, бачили небезпеку у верцадлі й не потрапляли в пастку.

Можливо, так народ каже: найсильніший не той, хто більше б’є, а той, хто більше знає. Я думаю, що це гарна думка і для сьогодні. Адже навіть у школі перемагає не завжди найдужчий, а той, хто краще підготувався.