Образ Марусі-калини в оповіданні Нечуя-Левицького «Запорожці»

Маруся — одна з головних героїнь оповідання Нечуя-Левицького «Запорожці». Сто років тому вона полюбила запорозького гетьмана й прийшла до нього на острів. Це вважали гріхом, і Марусю перетворили на калину.

Калина співала чудовим голосом, і козаки слухали її й плакали. Коли настав час, її знову зробили дівчиною. Маруся була схожа на Олесю, дочку отамана.

Гетьман відпустив її на Україну: якщо там добре, вона залишиться. Але на землі вона побачила бідність і чужих панів. У хаті на місці її рідного обійстя теж жили бідно.

Тому Маруся заплакала й знову стала калиною. Її історія — про любов і про біль за рідну землю.

Маруся-калина — одна з найпоетичніших героїнь оповідання «Запорожці». Її образ поєднує любов, покуту й болісний зв’язок із рідною землею.

Передусім це історія кохання. Колись Маруся брала воду біля Дніпра й побачила гетьмана. Вона так закохалась, що сіла в човен і пішла до нього на острів. Для запорожців це був «великий гріх», і за нього вона стала калиною.

Але навіть у вигляді куща Маруся не мовчала. Її голос лився над островом, і козаки слухали його й плакали. Коли характерник сказав: «Настав час!», один із запорожців бризнув на калину водою, і вона знову стала дівчиною.

Далі ми бачимо її на землі. Вона дивиться на степи й каже: «Степи мої, степи мої! ви й досі такі гарні та зелені, як і колись були». Але потім усе стає тяжчим: у її хуторі тепер велике село, а родина Музик убога. Рідного дому вона вже не знайшла.

Тоді Маруся вертається до калини, бо знає, що має розповісти козакам про горе України. Її сльози стають водою в криниці й потічком до Дніпра.

Отже, Маруся — образ любові, пам’яті й співчуття до народу.

Мені здається, що Маруся в оповіданні — найсумніша героїня. Вона стала калиною за любов, а коли повернулась на землю, побачила, що її рідний край зубожів.

Мене вразило, що Маруся не втратила своєї пісні. Навіть калиною вона співала так, що слухали всі.

Ще цікаво, що її сльози в кінці стають річкою. Це гарний образ: біль перетворюється на воду, яка тече до Дніпра.

Мені здається, що автор хотів показати: пам’ять про рідну землю й люди, які її люблять, не зникають безслідно. Тому Маруся — не лише героїня легенди, а й символ України.