Історія створення гімну України: Павло Чубинський і Михайло Вербицький

Гімн України «Ще не вмерла України» створили двоє людей. Слова написав Павло Чубинський восени 1862 року в Києві. Йому тоді було лише двадцять три роки. Кажуть, що він почув сербську патріотичну пісню й одразу написав свій вірш, який заспівали на сербську мелодію.

Уперше вірш надрукував львівський журнал «Мета» в 1863 році, без імені автора. Музику до нього склав галицький священик і композитор Михайло Вербицький.

Чубинського за українську діяльність заарештували й вислали в Архангельськ. А пісню люблять і співають досі. З 2003 року слова першого куплета й приспіву цього вірша є Державним гімном України.

Гімн України має цікаву історію. Слова «Ще не вмерла України і слава, і воля» написав Павло Чубинський, а музику до них склав Михайло Вербицький.

Восени 1862 року в Києві на зібранні Громади були сербські студенти. Вони заспівали свою патріотичну пісню, де були слова про те, що серце б’ється й кров ллється за свободу. Чубинському, якому було 23 роки, сподобалась ця мелодія, і він написав свій вірш, який заспівали на сербський мотив. Так розповідають сучасники й енциклопедії.

Вірш швидко розійшовся серед українців. Його надрукував львівський журнал «Мета», 1863, № 4, без підпису автора, а в тому самому номері були вірші Шевченка. Через це в Галичині довго думали, що автор — Шевченко. Музику до нього склав галицький композитор Михайло Вербицький, священик.

Чубинського арештували й вислали з України, але пісню співали й далі. У 1917–1921 роках її виконували на урочистостях Української революції, 1939 року вона стала гімном Карпатської України. Забороняли її, але співали таємно. 1992 року гімном затвердили «Ще не вмерла Україна», а 6 березня 2003 року закон затвердив слова першого куплета й приспіву.

Отже, гімн — це пісня, яка пройшла через заборони й довгі роки до офіційного визнання. Тому її слова звучать для нас дуже вагомо.

Мене вразило, що слова гімну написав 23-річний Павло Чубинський. Він не був ні генералом, ні політиком, а молодим правником, який писав до «Основи» й належав до київської Громади. І саме він, як розповідають, за півгодини написав вірш, який пережив понад півтора століття.

Ще мене вразило, що пісню забороняли, а вона все одно не зникла. Люди співали її таємно, і вона дочекалася часу, коли стала державною. Здається, це доводить, що слова, в які люди вірять, не можна заборонити.

І ще цікаво, що вірш надрукували без підпису, і його довго приписували Шевченкові. Так і вийшло, що слова стали відомішими за ім’я автора.