Чи можуть поєднуватися справжнє кохання й помста (за піснею «Ой не ходи, Грицю»)

У пісні «Ой не ходи, Грицю» кохання й помста зіткнулися в душі однієї дівчини. Вона «чарівниченька справедливая» і, здається, щиро вірить, що чинить правильно. За днями тижня вона копає зілля, полоще його, варить і «у середу рано Гриця отруїла».

Причину дівчина називає сама: «Нехай же Гриць разом та двох не кохає!» За її словами, Гриць кохає двох, і вона вирішила, що він не дістанеться нікому. Її слова «Нехай він не буде ні їй, ні мені» показують: вона не просто сумує, вона хоче покарати.

Проте я вважаю, що справжнє кохання й помста не поєднуються. Кохання бажає добра, а помста — зла. Дівчина, яка кохає, не могла б отруїти коханого. Її вчинок — це біль і образа, які довели до трагедії. Пісня не виправдовує її, але й не засуджує прямо: вона лише показує, до чого може дійти зраджене серце. Читачеві лишається самому вирішити, чи можна пробачити такий вчинок і чи був у ньому хоч якийсь сенс, крім болю.

Пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», яку приписують Марусі Чурай, починається застереженням і закінчується прощальними словами до покійного. Між ними — тиждень, від неділі до суботи, коли дівчина готує отруту й нею користується. Чи можна сказати, що це вчинок закоханої?

Перше, що впадає в око, — слово «справедливая». Дівчина «чарівниченька справедливая» — так називає її пісня. Тобто вона переконана, що діє за правом: Гриць, за її словами, кохав двох одразу, і тому має відповісти. У розмові з матір’ю вона повторює цю думку: «Нехай же Гриць разом та двох не кохає!»

Але звернімо увагу на інше. Кохання зазвичай прагне бути разом, а героїня в кінці каже: «Нехай він не буде ні їй, ні мені». Вона розуміє, що втрачає Гриця остаточно, і воліє, щоб не мала його й суперниця. Це вже не кохання, а образа, яка шукає, кого покарати.

Ще виразніше це видно з останніх слів: «Оце тобі, Грицю, я так ізробила, що через тебе мене мати била!» Дівчина говорить не про кохання, не про втрату, а про те, що її скривдили. Вона мстить Грицю навіть після його смерті: замість весільної хати — «із чотирьох дощок дубовая хата».

Пісня не виносить вироку, але зумовлює сумнів: якщо кохання таке сильне, чому воно закінчується холодним, планомірним ритуалом? У тексті майже немає слів про любов, лише про вчинки. Це й показує: справжнє кохання й помста несумісні.

Отже, героїня пісні мстить не заради коханого, а заради себе. Її слова звучать різко, але за ними чути втому й самотність: вона лишилася сама з тим, що зробила, і мати, єдина, хто питає про причину, її не розуміє. Це трагедія людини, чиє серце зрада зробила жорстоким, але не доказ того, що любов може бути смертельною.

Мене найбільше вразило, що в цій пісні все розповідається дуже спокійно. Немає жодного слова про сльози чи крики: «У неділю рано зілля копала, а у понеділок переполоскала». Саме через цю спокійну інтонацію пісня здається страшною.

Тому я не можу сказати, що героїня кохає Гриця. Кохаючи, не готують отруту протягом чотирьох днів. Вона ображена, і я їй співчуваю, але не виправдовую. Коли мати питає: «Нащо ти, дочко, Гриця отруїла?», дівчина відповідає про його зраду, а не про свою любов.

Ще мені здається важливим те, що Гриць у пісні мовчить. Ми не знаємо, чому він, за словами героїні, кохає двох, що він відчував і чи усвідомлював, до чого це приведе. Це нагадує мені, що в кожній історії про зраду є більше, ніж двоє героїв, і що ми чуємо лише одну сторону.

Отже, кохання й помста не поєднуються, бо помста забирає в кохання те, що його робить коханням — бажання добра. Пісня не пояснює цього словами, але її кінцівка — «із чотирьох дощок дубовая хата» — сама каже головне.