Чи має людина крила: за віршем Ліни Костенко «Крила»

У вірші «Крила» Ліна Костенко починає з птахів. Для них, каже поетеса, «землі немає, то буде небо». Птахи вільні, бо мають крила.

Але потім виникає запитання: «А як же людина?» Людина сама не літає, проте, за словами поетеси, «крила має». Тільки це не пух і пір'я, а «правда, чесноти і довір'я».

Далі Костенко перелічує, з чого зроблено крила: з вірності в коханні, зі щирості до роботи, зі щедрості на турботи, з пісні, надії, поезії, мрії. Отже, у кожного крила свої.

Вірш закінчується рефреном «А крила має». Так поетеса показує, що людину піднімає вгору все добре, що є в її душі.

Цей вірш вчить дивитися на людину інакше: не за тим, що вона має, а за тим, що її піднімає. Тому він близький і школяреві, і дорослому.

Мені здається, що така думка потрібна кожному: навіть коли важко, у людині є те, що може підняти її вгору. Це і вірність друзям, і чесна праця, і мрія про краще. Костенко не каже, що крила легко мати, але наголошує, що вони є в кожного.

Вірш Ліни Костенко «Крила» починається з простого спостереження про птахів: «А й правда, крилатим ґрунту не треба». Птах не залежить від землі: «Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля». Римовані пари створюють відчуття легкості, ніби вірш і сам злітає.

Проте потім лунає запитання, з якого починається головна думка: «А як же людина? А що ж людина?» Здається, що людина прив'язана до землі: «Живе на землі. Сама не літає». Але наступний рядок ламає це враження: «А крила має. А крила має!»

Далі поетеса пояснює, що це за крила. Вони «не з пуху-пір'я, а з правди, чесноти і довір'я». Отже, Костенко говорить про духовні, моральні якості людини, які піднімають її над буденністю.

Особливість вірша в тому, що крила в кожної людини різні. Кожен двовірш починається зі слів «у кого»: у когось крила з «вірності у коханні», у когось — із «вічного поривання», ще в когось — зі «щирості до роботи», зі «щедрості на турботи», з «пісні, або з надії, або з поезії, або з мрії». Так вірш показує, що крила мають і закохані, і працьовиті, і щедрі, і мрійливі.

Наприкінці рефрен повертається: «Людина нібито не літає... А крила має». Слово «нібито» підкреслює, що це лише здається.

Отже, за Ліною Костенко, людина має крила, тому що її піднімають вгору чесність, любов, праця й мрія.

Помітно й те, як вірш побудований. Спершу поетеса говорить про птахів короткими римованими формулами, потім ставить запитання, а потім відповідає на нього переліком. Така будова нагадує розмову, де співрозмовник спершу сумнівається, а тоді погоджується. Ритм амфібрахія й парні рими роблять слова легкими, наче й вони мають крила.

Тому головний висновок вірша — надія: людина не безпорадна, доки в неї є правда, вірність, щирість і мрія.

Коли я читаю «Крила», я думаю, що кожен знає людину, про яку можна сказати: вона ніби літає. Це не та, хто щось виграв, а та, хто щиро працює, щедро допомагає або мріє.

Костенко саме про таких пише, що в них є крила з «щирості до роботи» чи «щедрості на турботи». Мені це подобається, бо крила тут не для обраних. Їх може мати кожен.

Ще мені запам'ятався повтор «А крила має. А крила має!» Він звучить так, ніби автор сперечається з кимось, хто не вірить, і закінчує суперечку одним упевненим рядком.

Я думаю, що саме тому вірш запам'ятовується: у ньому немає складних слів, зате є ясна й тепла думка. Кожен, хто його прочитав, може поставити собі запитання: а з чого зроблені мої крила?

А ще цей вірш нагадує, що крила не потрібно шукати десь далеко: вони вже є в наших щоденних вчинках.