Чому в Країні Чудес усе навиворіт: нісенітниця й гра слів у казці Керролла

Країна Чудес у казці Керролла — світ, де все навиворіт. Тут Аліса то росте, то меншає, звірі розмовляють, а Кіт зникає частинами.

Нісенітниця проявляється в розмовах. На чаюванні Капелюшник загадує: «Чим крук схожий на капшук?» — але сам не знає відповіді. Аліса плутає Мишине «хвакт» зі словом «хвіст», а Черепаха розповідає про дивні шкільні предмети — дригонометрію й аморезнавство.

Нісенітниця є і в законах. Королева на суді вимагає: «Спершу страта, а тоді вирок!», а Король вигадує закон, що має виглядати найдавнішим.

Через це автор жартує з дорослих, які говорять розумні слова без змісту. Тому казка смішна й повчальна.

Коли читаєш «Алісу в Країні Чудес», здається, що кожен епізод вигаданий навмання. Проте нісенітниця в казці має свою систему: це світ, у якому правила вигадують на ходу, а слова граються сенсами.

Перший приклад — розмови. Капелюшник питає: «Чим крук схожий на капшук?», але, як виявляється, відповіді не знає й він сам. Капелюшник, Заєць і Сонько доводять Алісі, що «я бачу, що їм» і «я їм, що бачу» — не одне й те саме, а Аліса плутає Мишине «хвакт» зі словом «хвіст». Тому розмова не має ні початку, ні кінця, хоч усі говорять дуже серйозно.

Другий приклад — моралі. Герцогиня впевнена: «Мораль є у всьому, треба тільки вміти й знайти». Вона виводить її з гірчиці, фламінго й чужого проса, але нікому її мораль не потрібна. Так автор висміює дорослих, які люблять повчати, не замислюючись над сенсом.

Третій приклад — закони. На суді Король вигадує «Закон Сорок другий», який нібито найдавніший, а Королева вимагає: «Спершу страта, а тоді вирок!» Аліса здивовано каже, що закон вигаданий щойно. Тут нісенітниця вже не смішна, а страшна, бо за нею стоїть влада.

Отже, світ навиворіт потрібен авторові, щоб показати: коли слова втрачають зміст, а правила — справедливість, нісенітниця стає небезпечною. Аліса, яка зберігає здоровий глузд, і є головною героїнею.

Спочатку «Країна Чудес» здалася мені просто смішною: кіт зникає, а лишається усмішка, Капелюшник загадує загадки без відповіді. Я не міг зрозуміти, що тут правда, а що вигадка.

Потім я помітив, що всі дорослі в цій казці щось доводять, але нічого не розуміють. Герцогиня шукає в усьому мораль, а Королева наказує стратити, а потім судити. Це нагадало мені, як іноді говорять дорослі, коли хочуть щось нав’язати.

Мені здається, що нісенітниця тут не заважає, а допомагає: вона показує, що треба думати самому. Аліса так і робить.

Тому я вважаю, що Країна Чудес — не просто казка для забави.