Чому Моховинка врятувала діда, який її скривдив (за казкою Василя Короліва-Старого «Хуха-Моховинка»)

Моховинка — маленька лісова Хуха. Дід зруйнував її хатку, коли рубав сосну, а потім ще й кинув у неї сокиру, і вона стала кривенькою.

Через рік Моховинка знайшла цього діда в лісі. Він лежав у снігу й молився. Вона могла б піти геть, але «шкода стало Моховинці старого, безпомічного діда». Вона покликала інших Хух, і вони відкопали діда, а потім Моховинка вивела його з лісу.

Дід питав, як віддячити. Моховинка відповіла: «Хухи не потребують подяки». Вона попросила лише розповісти людям, що з ним сталося.

Я думаю, що Моховинка врятувала діда, бо вона добра й не пам’ятає зла: «Ми — добрі й не пам’ятаємо лихого». Її доброта змінила діда: він почав казати людям, що Хух не треба боятися.

Найдивніша сцена казки — та, де Моховинка рятує діда, який зруйнував її хатку й поранив її сокирою. Чому вона так вчинила?

Спершу дід показав себе з поганого боку. Він потай рубав сосну, а коли прибіг лісник, утік. Хатка Моховинки була знищена, і Моховинці довелося жити в козячому хліві. А потім дід закричав: «Тікайте, діти! То ж Хуха!» — і кинув у неї сокиру. Через це Моховинка стала кривенькою.

Але автор одразу показує, що Моховинка інша. Вона була лагідна, роботяща й ніколи не гнівалася. У хліві вона врятувала козу Лиску, хоч її ніхто не просив. Тому й у лісі, побачивши діда в снігу, вона не думає про помсту: «Шкода стало Моховинці старого, безпомічного діда. Забула вона й про те, як він зруйнував її хатку».

Дід говорив, що Хухи — це «Нечиста Сила», хоч сам їх не знав. Моховинка не сперечається з ним словами, а доводить вчинком: «Ми — добрі й не пам’ятаємо лихого». Вона виводить діда з лісу й нічого не просить, крім того, щоб він не забув обіцянку й розповів людям правду.

Дід дотримав слова: почав переконувати дітей і дорослих, що не слід боятися Хух. Отже, доброта Моховинки перемогла страх і упередження.

Уявімо, що ми на місці діда. Він лежить у снігу, замерзає й обіцяє, що більше нікого не скривдить. І раптом перед ним та сама Хуха, якій він зруйнував хатку. Він упевнений, що вона помститься: «Дід затрусився ще дужче». А Хуха каже: «Тобі нема чого мене боятися!»

Мені здається, це найсильніший момент казки. Дід бачить, що добро буває не лише в словах. Він вважав Хух лихими, бо чув це від інших, а Моховинка показала, які вони насправді. Після цього він «почав переконувати й дітей, і дорослих, що не слід боятися маленьких, добрих та гарнесеньких Хух».

Коли когось не знаєш, легко повірити чутці. Моховинка вчить, що треба дивитися на вчинки. А ще вона вчить пробачати.