Володимир Сосюра

Коротко про життя

Володимир Сосюра народився на станції Дебальцеве на Донбасі, дитинство провів у робітничому селищі Третя Рота, де з одинадцяти років уже працював у бондарному цеху содового заводу. Юність збіглася з роками революції й громадянської війни: 1918 року він вступив до 3-го Гайдамацького полку армії УНР, який восени того ж року перейшов на бік Директорії проти гетьмана Скоропадського, — про цей досвід поет згодом розповів в автобіографічній повісті «Третя рота». Далі, як і багато його сучасників, Сосюра опинився по інший бік фронту: перейшов до Червоної армії й воював 1920–1921 років проти білополяків і війська Махна.

1921 року він вступив до Харківського інституту народної освіти й почав активно друкуватися; перша збірка, «Червона зима», вийшла вже 1922-го.

Репресії і вцілілий голос покоління

1930-ті роки стали для покоління Сосюри роками масових репресій: гинули або опинялися на засланні найближчі друзі-літератори — Микола Куліш, Микола Хвильовий, Марко Йогансен та інші. Сам Сосюра цих років не уникнув — двічі лікувався в психіатричних лікарнях, у Харкові й Києві. Утім, на відміну від багатьох сучасників, пережив цей період — і пережив на десятиліття.

Заборонений вірш

1944 року, під час війни, Сосюра написав вірш «Любіть Україну» — і за кілька років, попри те що 1948-го отримав Сталінську премію, поплатився саме за цей твір. 2 липня 1951 року московська газета «Правда» надрукувала статтю, яка засудила «Любіть Україну» як «буржуазно-націоналістичний» твір: вірш вилучали з бібліотек і видань, а самого поета публічно картали на письменницьких зборах. У друк вірш повернувся лише 1958 року — уже в редакції, зміненій цензурою, і саме ця версія стала найпоширенішою в подальших виданнях.

1963 року Сосюра отримав Державну премію України імені Тараса Шевченка. Помер він 8 січня 1965 року в Києві; похований на Байковому кладовищі.