Павло Тичина

Коротко про життя

Павло Тичина народився 1891 року в селі Піски на Чернігівщині в родині сільського паламаря, який був також учителем грамоти в безкоштовній школі. У родині росло тринадцять дітей. Завдяки гарному голосу й слуху хлопця віддали до архієрейського хору в Чернігові, а згодом — до духовної семінарії (1907–1913), де він потоваришував із майбутнім поетом Василем Елланом-Блакитним. Значний вплив на формування Тичини-поета мало знайомство з Михайлом Коцюбинським: саме він передав зошит із віршами юнака Михайлові Грушевському, і 1912 року в «Літературно- науковому вістнику» надрукували перший вірш Тичини — «Ви знаєте, як липа шелестить».

«Сонячні кларнети» і «кларнетизм»

Найважливіша книга раннього Тичини — збірка «Сонячні кларнети» (1918, фактично вийшла 1919-го), написана в атмосфері українського державного відродження. У ній поет створив власний, неповторний стиль, який дослідники назвали «кларнетизмом»: вірші будуються не як розповідь, а як музика — зі звуками природи, придуманими самим поетом словами («самодзвонними», «ніжнотонними») і ритмом, важливішим за чіткий сюжет. До цього періоду належать і вірші «О панно Інно…» (1915) — про сплутане кохання до сестер Поліни та Ганни (Інни) Коновал, — і «Пам’яті тридцяти» (1918) — реквієм на честь юнаків, що загинули в бою під Крутами.

Радянський поет і «Партія веде»

У 1920-х Тичина входив до літературних організацій «Гарт», а згодом — ВАПЛІТЕ під проводом Миколи Хвильового, що намагалася протистояти диктату партії в літературі. За це його гостро критикували, звинувачуючи в «буржуазному націоналізмі». У 1930-х, коли сталінський терор знищував одних письменників і доводив інших до самогубства, Тичина обрав шлях компромісу: 1933 року в газеті «Правда» вийшов його вірш «Партія веде», що став символом капітуляції української літератури перед сталінізмом. За ним послідувала низка «партійно витриманих» збірок у дусі апології радянської влади.

Державні посади і пізні роки

Попри поетичну кар’єру, Тичина обіймав високі державні посади: у 1943–1948 роках був народним комісаром, згодом міністром освіти УРСР, а в 1953–1959 — головою Верховної Ради УРСР. 1929 року його обрали академіком АН УРСР. У повоєнні роки він не підтримав хрущовську десталінізацію, лишився на сталінських позиціях і навіть засудив покоління шістдесятників, через що його пізня творчість дедалі більше сприймалася як анахронізм. Помер Павло Тичина 16 вересня 1967 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.