Михайло Стельмах

Коротко про життя

Михайло Стельмах народився 1912 року в селі Дяківці на Поділлі в бідній селянській родині. Він був єдиною дитиною й першим у селі, хто вивчився в інституті. У 1933 році закінчив Вінницький педагогічний інститут і почав учителювати. Паралельно записував народні пісні й потроху писав вірші. Перша його збірка «Добрий ранок» вийшла 1941 року за редакцією Андрія Малишка.

Друга світова війна різко змінила його долю. Стельмах служив в артилерії, був тяжко поранений, потім працював кореспондентом фронтової газети. У воєнні роки вийшли його збірки віршів «Провесінь» і «За ясні зорі» за редакцією Максима Рильського та книжка оповідань «Березовий сік» за редакцією Юрія Яновського.

Романіст і повістяр

Відразу після війни Стельмах узявся за велике прозове полотно. Роман «Велика рідня» складається з двох частин, які вийшли 1949 і 1951 років; він розповідає про українське село 1930–40-х років. За нього письменник отримав Державну премію СРСР. Потім були романи «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль», «Правда і кривда», «Дума про тебе», а 1979 року — «Чотири броди». Останній письменник писав про заборонені теми: голод 1933 року, репресії, недовіру й доноси. За цей роман він 1980 року отримав Шевченківську премію.

Найтепліші сторінки Стельмаха пов’язані з дитинством. Повість «Гуси-лебеді летять…» (1964) написана від імені хлопчика, і в ній живе світ його дідів, матері й односельців. Мова тут народнопоетична, багата на приказки й жарти, а сюжет розгортається серією живих епізодів. Ще одна повість письменника — «Щедрий вечір» (1967).

Чому його вчать у школі

У програмі 7 класу — автобіографічна повість «Гуси-лебеді летять…». Це розповідь про бідного хлопчика, який мріє про школу й книжки, про мудрого діда, добру матір, дядька Себастіяна й наймичку Мар’яну. Вона вчить цінувати знання, добро й пам’ять про рідних.

Письменник помер 1983 року в Києві. Його син Ярослав Стельмах теж став письменником, його повість «Митькозавр із Юрківки» також є в шкільній програмі.