Михайло Коцюбинський

Коротко про життя

Михайло Коцюбинський народився 1864 року у Вінниці в родині дрібного службовця. Здобути системну вищу освіту йому не вдалося: молодим поліція вже занесла його в «неблагонадійні» через зв’язки з народовольцями, а сім’ю доводилося утримувати самому після смерті батька. Попри це він самотужки виріс у одного з найосвіченіших українських письменників свого часу — за спогадами сучасників, знав близько десяти мов.

Роки служби в Одеській філоксерній комісії (1892–1896), що боролася зі шкідником виноградників у Бессарабії та Криму, дали Коцюбинському багатий матеріал для ранніх «молдовських» і «кримських» оповідань. З 1898 року він оселився в Чернігові, де до кінця життя працював спершу в земській управі, а потім у міському статистичному бюро.

Письменник-імпресіоніст

У Чернігові Коцюбинський очолював місцеву «Просвіту» і приймав удома літературну молодь — серед гостей його вітальні бував і зовсім юний Павло Тичина. Саме тут визріла його зріла проза, що поступово відходить від класичного реалізму до імпресіонізму: у центрі оповіді опиняються не події, а миттєві враження, кольори, звуки й психологічні стани персонажів.

Найяскравіший приклад цього періоду — новела «Intermezzo» (1908), задумана під час відпочинку в селі Кононівка й дописана в Чернігові; її вважають одним із перших зразків прийому «потоку свідомості» в українській літературі. 1910 року Коцюбинський здійснив етнографічну подорож на Гуцульщину, до села Криворівня, — ці враження лягли в основу повісті «Тіні забутих предків» (1911), де узвичаєний побут і вірування гуцулів показано зсередини, без екзотизації.

Хвороба, Капрі та останні роки

Через тяжку астму й хворобу серця Коцюбинський кілька разів їздив лікуватися на італійський острів Капрі, де близько заприятелював із Максимом Горьким — узимку 1911–1912 років навіть якийсь час жив у нього. Проте здоров’я письменника невпинно погіршувалося, і 25 квітня 1913 року він помер у Чернігові від вад серця, не доживши до 49 років. Похований на Болдиній горі — тому самому місці над Десною, яке він найбільше любив за життя.