Ліна Костенко

Коротко про життя

Ліна Костенко народилася 1930 року в Ржищеві на Київщині у вчительській родині. Після школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а завершила освіту в Літературному інституті імені Горького в Москві. Перші збірки — «Проміння землі» (1957) і «Вітрила» (1958) — одразу принесли їй репутацію одного з найяскравіших голосів нового покоління поетів, яке згодом назвуть шістдесятниками.

«В шухляду»: роки замовчування

На початку 1960-х Костенко разом з Іваном Драчем, Миколою Вінграновським та іншими молодими поетами потрапила під офіційну критику за «формалізм». 1963 року цензура зняла з друку її збірку «Зоряний інтеграл», а книжку «Княжа гора» — просто з верстки. Поетеса активно підтримувала переслідувану інтелігенцію: бувала на політичних судах, 1965 року була присутня на процесі над Михайлом Осадчим, кидала квіти братам Горинь на суді, 1968-го підписала колективний лист-протест проти незаконних політичних процесів. Наслідком стало майже повне замовчування: понад десять років радянська преса не згадувала її імені, а сама поетеса продовжувала писати «в шухляду» — без надії на публікацію.

Повернення і «Маруся Чурай»

Лише 1977 року, після відходу з посади секретаря ЦК КПУ з ідеології Валентина Маланчука (який вніс Костенко до «чорних списків»), вийшла збірка «Над берегами вічної ріки». 1979 року, за спеціальною постановою Спілки письменників, нарешті надрукували головний твір поетеси — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», який шість років пролежав без руху. 1987 року Костенко отримала за цей роман і за збірку «Неповторність» Державну премію імені Тараса Шевченка.

Пізніші роки

У наступні десятиліття вийшли збірки «Сад нетанучих скульптур» (1987), поема «Берестечко» (1999, окреме видання 2010), а 2010 року — перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став бестселером. Костенко відома також принциповою громадянською позицією: вона відмовилася від звання Героя України, відповівши, що «політичної біжутерії не носить». Її вважають однією з найважливіших постатей українського шістдесятництва — покоління, що попри цензуру й переслідування відстояло право говорити правду.