Григорій Квітка-Основ'яненко

Коротко про життя

Григорій Квітка-Основ’яненко народився 29 листопада 1778 року в слободі Основа поблизу Харкова (тепер у межах міста) — звідси й походить його літературний псевдонім Грицько Основ’яненко. Здобув домашню освіту, а згодом навчався в Курязькій монастирській школі. У 15 років його зарахували вахмістром до лейб-гвардії кінного полку, а в 1796–1797 роках він служив ротмістром кількох кавалерійських полків. Цікаво, що в 1804–1805 роках майбутній письменник майже рік провів послушником у Курязькому монастирі, шукаючи свого шляху.

Громадський діяч і засновник театру

Квітка-Основ’яненко був активним громадським діячем: обіймав посаду харківського повітового предводителя дворянства (1817–1828), очолював палату кримінального суду, а 1812 року став першим директором Харківського професійного театру. Він також заснував Харківський благодійний інститут шляхетних дівчат і опікувався богоугодними закладами міста, а в 1816–1817 роках видавав журнал «Украинский вестник».

«Батько» української прози

Літературну славу Квітці-Основ’яненку принесли повісті, написані живою, наближеною до народної, оповідною мовою,— насамперед «Маруся» (1832), а також «Конотопська відьма» (1833), «Козир-дівка» (1838) і «Сердешна Оксана» (1841). Писав він і драматургію — п’єсу «Сватання на Гончарівці» та трилогію про Шельменка. Саме за створення оповідної манери письма в українській літературі Тарас Шевченко, присвятивши йому 1839 року вірш «До Основ’яненка», назвав його «батьком» — ім’я, яке закріпилося за письменником і сьогодні: Григорія Квітку-Основ’яненка називають батьком української прози. Помер він 20 серпня 1843 року в Харкові.