Богдан-Ігор Антонич

Коротко про життя

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця на Лемківщині (тепер територія Польщі) в родині греко-католицького священика Василя Антонича-Кота. Самобутній край Лемківщини — з його мовою, обрядами й переказами — залишив глибокий слід у творчій уяві майбутнього поета. У 1920–1928 роках він навчався в гімназії міста Сянока, а в 1928–1933 роках — на філософському факультеті Львівського університету, де студіював польську філологію; 1934 року здобув диплом магістра філософії.

Поет власного світу

За недовге творче життя Антонич видав три поетичні збірки — «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934) і «Книга Лева» (1936). У його поезії переплелися мотиви язичницького «сонцепоклонства» й давніх вірувань рідної Лемківщини з образами сучасного, модерного міста — поєднання, що зробило його одним із найоригінальніших голосів української поезії міжвоєнного двадцятиліття.

Рання смерть

Улітку 1937 року Антонич переніс апендицит, після якого розвинулося запалення легень; ослаблене тривалою високою гарячкою серце не витримало. Поет помер 6 липня 1937 року у Львові, маючи лише 27 років,— одна з найтрагічніших і найраптовіших утрат української літератури XX століття. Дві його збірки, «Зелена Євангелія» та «Ротації», вийшли друком уже посмертно, 1938 року.