Про Кирила Кожум’яку

Стислий переказ

У літописі. Князь Володимир повертається з походу на хорватів, і в цей час на Русь нападають печеніги. Обидва війська стають по різних боках Трубежа й не наважуються переходити через брід. Печенізький князь викликає Володимира й пропонує: нехай кожен випустить свого воїна; якщо переможе руський, три роки війни не буде, а якщо печенізький — три роки воюватимуть. Володимир шле по війську бирича, але охочих немає. Наступного дня приходить старий воїн: у нього вдома наймолодший син, якого ніхто не міг подужати, — колись він голими руками роздер шкуру. Юнака випробовують на розлюченому бику: він хапає бика за бік і вириває шкуру з м’ясом. Тоді виходить на поєдинок із печенізьким велетнем, який сміється з його невеликого зросту, — і вдавлює його до смерті. Печеніги втікають, а Володимир закладає на броді місто й називає його Переяславлем, бо «перейняв славу отрок той».

У казці. Біля Києва живе змій, і місто щороку відправляє йому молодого парубка або дівчину. Наступає черга княжни. Вона розпитує змія, чи є на світі, хто його подужає, і дізнається: у Києві живе Кирило Кожум’яка, який носить по дванадцять кож. Княжна пише батькові листа й надсилає голубом. Князь посилає до Кожум’яки спочатку найстарших, потім молодших людей, але той лише сердиться й мовчить. Коли приходять діти й плачуть, Кожум’яка погоджується. Обмотавшись коноплями, обсмолившись і взявши булаву, він іде до змія. Довго б’ються, змій добігає до Дніпра, щоб охолонути, а Кожум’яка тим часом обмотується заново. Зрештою змій гине з гуркотом, а Кирило звільняє княжну. Місце, де він жив, відтоді має його ім’я.

Докладний переказ за епізодами

А. Літописний епізод (993 рік).

1. Печеніги на Трубежі. Володимир повертається з війни проти хорватів, а печеніги вже прийшли з того боку, де річка Сула. Він зустрічає їх на Трубежі коло броду, де тепер Переяславль. Обидва війська стоять на своїх берегах, і ні одні, ні другі не наважуються перейти на чужий бік.

2. Виклик. Печенізький князь під’їжджає до ріки й викликає Володимира. Умови: «Ти випусти свого мужа, а я — свого. Нехай обидва борються». Якщо переможе руський, три роки війни не буде; якщо печенізький — три роки воюватимуть.

3. Пошуки богатиря. Володимир шле по війську бирича: «Чи нема такого мужа, який би взявся з печеніжином боротися?» Такого не знайшлося. Наступного дня печеніги вже привели свого велета, а руського воїна все ще немає. Князь «став тужити».

4. Старий воїн і його син. До князя приходить старий і каже, що в нього є менший син, який лишився вдома. Від самого дитинства його ніхто не переміг у боротьбі. Одного разу, коли батько на нього сварився, а він вичиняв шкуру, розгнівався й роздер її руками.

5. Випробування. Юнака приводять до Володимира. Він сумнівається: «Я не знаю, чи переможу його. Спробуйте-но мене». Просить великого й сильного бика. Бика розлютили гарячим залізом і пустили. Юнак схопив його за бік і вирвав шкуру з м’ясом. Тоді Володимир сказав: «Можеш із ним боротись».

6. Поєдинок. Наступного ранку печеніги знову кличуть: «Наш ось готов!» Печенізький воїн «превеликий вельми і страшний», а руський «середній тілом». Печеніжин навіть посміявся. Але юнак схопив його й удавив у руках, а потім ударив об землю. Руси вигукнули, а печеніги побігли.

7. Місто. Володимир радий: він закладає місто на броді й називає його Переяславлем, бо «перейняв славу отрок той». Юнака й його батька князь зробив «великим мужем». Сам вертається до Києва «з побідою і славою великою».

Б. Народна казка «Кирило Кожум’яка».

8. Дань. Біля Києва живе змій, і місто щороку посилає йому молодого парубка або дівчину. Коли черга доходить до князевої дочки, князь не може відмовити.

9. Княжна й змій. Змієві подобається княжна. Вона питає, чи є в світі чоловік, що зможе його вбити. Змій відповідає: є такий у Києві над Дніпром, «як затопить хату, то дим аж під небесами стелиться», а як несе дванадцять кож, то й змія, якщо він учепиться, ледве не витягне на берег.

10. Лист із голубом. Княжна пише батькові, що треба просити Кирила Кожум’яку «й словами, й подарунками». Прив’язує листа голубові під крильце й випускає у вікно. Голуб прилітає, діти помічають його першими, а князь читає лист і скликає старшину.

11. Три посольства. До Кожум’яки йдуть найстарші: він сидить спиною й м’ясить дванадцять кож, від обережного кахикання шкури тріскають, і він гнівається. Другі, молодші, теж повертаються ні з чим. Тоді князь посилає малих дітей. Вони просять, стають навколішки й плачуть; Кожум’яка й сам заплакав: «Ну, се ж уже для вас я роблю».

12. Бій. Він просить дванадцять бочок смоли й дванадцять возів конопель, обмотується, обсмолюється, бере булаву «пудів десять». Змій питає: «А що, Кириле? Прийшов биться чи мириться?» Кирило відповідає: «Де вже мириться? Биться з тобою…» Вони б’ються так, що земля гуде, змій раз у раз добігає до Дніпра, щоб охолонути, а Кирило встигає знову обмотатися. Нарешті чути «бубух!» — і змій мертвий. Народ на горах вигукує: «От так Кирило! От так Кожум’яка!»

13. Кінець. Кирило визволяє княжну й віддає її батькові. З того часу урочище в Києві, де він жив, зветься Кожум’яки.

Аналіз твору

Два тексти в одному. Назва «Про Кирила Кожум’яку» об’єднує кілька оповідей. Перша — літописна: короткий запис про поєдинок з печенігом під 993 роком, де героя не названо. Друга — народна казка про змієборця, де він уже Кирило Кожум’яка. Шкільні підручники подають різні тексти: в одних — літописний епізод, в інших — літературні обробки (наприклад, у деяких виданнях для 5 класу друкують оповідання письменниці Наталени Корольової, за оглядом підручника на сайті uahistory.co). Літературна обробка має автора, тому тут її не переказано й не цитовано: якщо ви читаєте її в підручнику, зіставте з тим, що є в літописі й казці.

Хто такий Кожум’яка. Кожум’яка — майстер, який вичиняє шкури. У літописі юнака ніхто не називає ані Кожум’якою, ані Кирилом чи Микитою; про його заняття ми дізнаємося лише з розповіді батька: син «м’яв шкуру» і роздер її руками. У примітках до перекладу літопису сказано, що легенда про Кожум’яку (його називають Кирилом, Микитою, Яном) виникла за часів Володимира й була внесена до літопису під 993 роком пізніше, коли складалася «Повість минулих літ». У Вікіпедії пишуть, що за переказом місто Переяслав названо на його честь. Це відомості з довідкових джерел; літописний текст цього прямо не каже.

Сила не в зрості. У літописі перед поєдинком описано контраст: печенізький воїн «превеликий вельми і страшний», а руський — «середній тілом». Печеніжин «посміявся». Літописець наголошує на цьому контрасті: сила не в розмірах, а в мужності й умінні. Печеніжин сміється з супротивника, не здогадуючись, скільки в ньому сили.

Скромність богатиря. Юнак не вихваляється. Навпаки: «Я не знаю, чи переможу його. Спробуйте-но мене». Він просить перевірити його на бикові. Така скромність робить героя правдоподібним: він не «непереможний», а готовий довести свою силу вчинком.

Тричі повторене прохання. У казці князь тричі посилає людей до Кожум’яки: найстарших, молодших, дітей. Такий прийом типовий для казки: повторення накопичує напругу. Найважливіше, хто перемагає: не поважні старші й не молодь, а сльози дітей. Кожум’яка сердиться, бо через послів порвалися дванадцять кож («Так розібрало його за тії кожі»), і довго не слухає прохань. Діти ж просять щиро — і він не витримує.

Смола й коноплі. Кожум’яка не бере ні меча, ні щита, а обмотується коноплями й смолить себе. Змій вириває зубами шматки смоли й жмутки конопель, а не тіло героя. Таку хитрість можна розуміти як кмітливість простої людини, яка захищається тим, що має під рукою — ремісничим матеріалом.

Змій. Змій у казці — уособлення зла й насильства, яке живе за рахунок міста. Він не просто чудовисько: розмовляє, кохається, боїться одного чоловіка. Але його слабкість — тіло, що розжарюється й потребує води. Кожум’яка використовує це: змій біжить до Дніпра, а той знову обмотується.

Образ у літературі. Кожум’яка став героєм багатьох творів: за довідковими даними, про нього писали Олександр Олесь, Іван Кочерга, Павло Тичина та інші. За повір’ями, з його ім’ям пов’язують і виникнення Змієвих валів.

Слова, які треба пояснити. «Муж» — воїн, чоловік. «Отрок» — юнак. «Бирич» — той, хто оголошує волю князя. «Печеніги» — кочовий народ, що нападав на Русь. «Кожум’яка» — той, хто вичиняє шкури. «Булава» — важка зброя з потовщенням на кінці. «Пуд» — давня міра ваги (близько 16 кілограмів; у тексті «пудів десять» — дуже важка булава).

Головна думка. Найбільша сила — не в зрості чи багатстві, а в готовності захистити тих, кому потрібен захист. Пам’ять про героя живе в назвах міст і місць: Переяславль, урочище Кожум’яки.