Про коника та цвіркуна

Про цю сторінку. Розбір написано за українським перекладом Василя Мисика з онлайн-бібліотеки УкрЛіб. Повний текст цього перекладу ми не наводимо: він охороняється правом перекладача, тож дивіться його в підручнику або на УкрЛібі. Різні переклади й підручники подають вірш по-різному, тому, готуючись до уроку, звіряйтеся зі своїм текстом.

Про що цей вірш

Вірш — це сонет, тобто коротка поезія з чотирнадцяти рядків. У ньому одна проста й сильна думка: поезія землі не вмирає. «Поезія землі» — це голос самої природи, її музика.

Влітку в полудень, коли птахи в гаю замовкають від спеки, над полем лунає голосок коника. Він веде танок по стерні, а стомившись, ненадовго стихає в затінку.

Узимку поля мовчать, закуті холодом. Але в теплій хаті заводить пісню цвіркун. Його спів нагадує про коника в траві: літо ніби повертається в пам’ять. Тож одна пора року ніколи не лишає землю без музики, бо її голос підхоплює інша.

Розбір строфа за строфою

Сонет складається з двох частин: перші вісім рядків — про літо, останні шість — про зиму.

Перший чотиривірш (рядки 1–4): голос у спеку. Вірш починається з головного твердження: «Поезія землі не вмре ніколи». Далі показано, коли саме це чути. Опівдні, коли птахи в гаю мовчать, лунає «невтомний голосок». Слово «невтомний» важливе: він не боїться спеки й не здається. Голос ніби нанизує на себе покоси й огорожі: звук лине полем.

Другий чотиривірш (рядки 5–8): коник. Тепер названо, чий це голос: «Це коник». Він, як сказано у вірші, «поймає гори й доли», на стерні веде довгий танок. А коли втомлюється, спочиває в затінку стебла або стодоли. Коник тут — як маленький танцюрист, який не поспішає, але й не здається.

Перший тривірш (рядки 9–11): зима. Починається друга частина, і думка повторюється: «Поезія землі не оніміє». Тільки тепер порою року стає зима. Вона заковує поля в «мовчання крижане».

Другий тривірш (рядки 12–14): цвіркун. Тут з’являється новий голос: у хаті цвіркун заводить пісню. Вона, як сказано у вірші, «в теплі міцніє», тобто стає голоснішою. Цей голос нагадує людині, яка задрімає, про спів коника в траві. Останній рядок повертає до літа: «Спів коника в траві на сіножаті».

Аналіз твору

Тема й ідея. Тема сонета — вічність і непереривність голосу природи. Ідея: навіть коли всюди тиша й холод, життя не зникає, а лише змінює голос. Тому «поезія землі» не вмирає.

Дві пори року, два голоси. Вірш побудований на контрасті. Літо — це спека, поле, гай і коник. Зима — це холод, мовчання, хата й цвіркун. Але образи не ворогують: цвіркун у хаті підхоплює пісню коника й нагадує про неї.

Що таке «поезія землі». Кітс не називає поезією вірші в книжках. Для нього це метафора: поезія — все, що звучить і живе в природі. Читач розуміє, що поезію можна почути навіть у звичайному полі чи в хаті, якщо вмієш слухати.

Форма сонета. Сонет — це суворий віршований «будинок»: чотирнадцять рядків, чітка схема рим. У перекладі перші вісім рядків римуються за схемою абба абба: «ніколи — частоколи», «гілок — голосок», «доли — стодоли», «танок — часок». Останні шість римуються за схемою цде цде: «оніміє — міцніє», «хаті — сіножаті», а ось «крижане — задрімне» римуються лише наближено. Рядки написано п’ятистопним ямбом: це рівний, неквапливий розмір, який добре пасує до спокійної картини.

Повтор і кільце. Перша частина відкривається словами про «поезію землі», що не вмре, а друга — що вона не оніміє. Сонет закінчується коником, з якого почалась розповідь про літо. Так вірш ніби робить коло й залишає відчуття завершеності.

Про поета. Джон Кітс — англійський поет-романтик. Цей вірш він написав 1816 року, коли йому було двадцять один рік. У романтиків природа — не просто краєвид, а жива істота з власним голосом, і це добре видно в «Про коника та цвіркуна».

Що сказати на уроці. Найкраща відповідь на запитання «про що цей вірш?» — сказати, що це сонет про те, що голос природи не вмирає: влітку співає коник, а взимку цвіркун, і це доводить, що «поезія землі» живе завжди.