Пеппі Довгапанчоха

Про цей розбір. Твори Астрід Ліндґрен ще охороняються авторським правом, тому це розповідь і розбір власними словами, без цитат із тексту. Розбір написано за українським перекладом Ольги Сенюк з онлайн-бібліотеки УкрЛіб, у якому 11 розділів. У програмі 5 класу вчитель вибирає один із трьох творів: Дал, «Пеппі Довгапанчоха» або «Калле Блюмквіст». Книжку краще прочитати самому: вона весела й коротка.

Стислий переказ

На околиці маленького містечка в занедбаному садку стоїть вілла «Хованка». Тут сама-самісінька живе дев’ятирічна Пеппі Довгапанчоха. Мама її померла, коли дівчинка була зовсім маленька, а тато-капітан зник у морі під час бурі. Пеппі вірить, що тато ще повернеться по неї. З собою вона має мавпочку пана Нільсона, коня та мішок золотих монет. До того ж Пеппі надзвичайно сильна: вона легко піднімає коня.

Поруч живуть чемні діти Томмі й Анніка. Вони нудьгували за товаришами, і саме Пеппі стає їм найкращою подругою. Разом вони шукають «речі», лазять на дуби, ходять у ліс і до цирку. Пеппі розганяє хуліганів, що били маленького хлопчика, влаштовує веселу гру в квача з поліцаями, які хотіли віддати її до дитячого будинку, і навіть перемагає найсильнішого чоловіка у світі.

Дорослі намагаються Пеппі «виховати»: школа, дитячий будинок, підвечірок із гарними манерами. Але вона завжди робить усе по-своєму. У школі вона відмовляється рахувати, бо це здається їй нудним, на підвечірку розповідає дивні історії про бабусину служницю, а коли чує, що вона погано поводиться, щиро засмучується.

Попри пустощі, Пеппі добра й щедра. Вона жартома карає нічних злодіїв, ділиться золотом, а коли горить будинок і двоє малюків не можуть вийти, першою приходить на допомогу. Наприкінці дня народження Томмі й Анніка отримують від неї подарунки, а Пеппі, стоячи з пістолем і шпагою, гукає, що колись стане морською розбійницею.

Докладний переказ за розділами

1. Нова мешканка вілли. Пеппі поселяється сама у віллі «Хованка», що стоїть у запущеному садку. Вона розповідає про своїх маму й тата, купує коня, і тепер він живе на веранді. Томмі й Анніка бачать її вперше, коли вона ходить задки, і сперечаються, чи справді так ходять у Єгипті. Пеппі зізнається, що любить вигадувати, а потім запрошує дітей на сніданок і показує свої скарби.

2. Пошуковці й бійка. Наступного дня Пеппі розкачує тісто просто на підлозі, пече тістечка й оголошує себе «пошуковцем», бо вона вишукує речі, що лежать не на своєму місці. Вона знаходить іржаву бляшанку й шпульку, а потім помічає, як п’ятеро хлопців б’ють малого Віллє. Пеппі розвішує хуліганів на гілках, стовпі хвіртки й огорожі, і вони німіють від подиву. Після цього вона «знаходить» для Томмі й Анніки записник і намисто в дуплі й під пеньком.

3. Поліцаї і квач. Дорослі містечка вирішують, що дівчинка не повинна жити сама, і надсилають двох поліцаїв. Пеппі відмовляється йти до дитячого будинку й жартома цікавиться, чи можна там тримати коней і мавп. Потім заводить гру в квача: ганяється за поліцаями по даху, ховає драбину й нарешті відносить їх до хвіртки. Вони йдуть ні з чим, а дорослі вирішують залишити її у спокої.

4. Пеппі в школі. Томмі й Анніка вмовляють Пеппі піти до школи, і вона погоджується, щоб мати канікули. Приїздить туди верхи. Вчителька добра, але Пеппі на арифметику відповідає по-своєму, замість паперу малює на підлозі й розповідає вигадані історії про аргентинську школу. Нарешті вона вирішує, що там забагато яблук і їжаків, дарує вчительці золотий годинник і їде геть.

5. Хвіртка й дупло. Пеппі з Томмі й Анніком сидять на хвіртці. До них підходить дівчинка, що шукає тата, і Пеппі розповідає їй довгу вигадану історію про китайця Хай Шанга. Коли дівчинка починає вірити, Пеппі зізнається, що брехала, і дорікає їй за довірливість. Потім діти п’ють каву на дубі й виявляють велике дупло, що тягнеться аж до землі: тепер це їхній таємний сховок.

6. Прогулянка. У день, коли в школі санітарний день, Пеппі миє підлогу щітками, привʼязаними до ніг. Потім вони йдуть у ліс. Пеппі «вчиться літати» й стрибає з кручі, мавпочка зникає, а бугай підкидає Томмі на роги. Пеппі кидається на бугая, їздить на ньому верхи, поки той не втомиться, а потім знаходить пана Нільсона. Діти повертаються мокрі, але щасливі, співаючи пісню.

7. Пеппі в цирку. У містечко приїжджає цирк. Пеппі не знає, що таке цирк, але платить золотою монетою й іде з друзями. Вона стрибає на спину коня позаду циркової наїзниці, виходить на линву й нарешті перемагає Дужого Адольфа, найсильнішого чоловіка у світі. Від грошей Пеппі відмовляється, а решту вистави мирно спить.

8. Злодії серед ночі. Двоє волоцюг заходять попросити хліба, бачать, як Пеппі рахує золото, і вирішують вночі його вкрасти. Але Пеппі не спить, жартує з ними, зв’язує їх, а потім танцює з ними твіст і годує. Наприкінці вона дає кожному золоту монету як плату за чесну роботу.

9. Підвечірок. Мама сусідських дітей запрошує Пеппі в гості. Пеппі хвилюється, що погано поводитиметься, і справді змітає торт лопаткою, розсипає цукор і розповідає історії про бабусину служницю Малін. Дами обурені, а мама просить Пеппі більше не приходити, якщо вона не вміє гарно поводитись. Пеппі сумно йде додому.

10. Пожежа. Однієї неділі після обіду Пеппі їде верхи містечком і чує крики про пожежу в триповерховому будинку. У мансарді двоє малюків, і дорослі безпорадні. Пеппі посилає мавпочку з мотузкою на дерево, перекидає дошку до вікна, переносить обох дітей і спускає їх на землю. Потім танцює на дошці серед іскор. Люди кричать «ура» чотири рази, а п’ятий раз гукає вона сама.

11. День народження. Пеппі запрошує Томмі й Анніку на свій день народження. Вони дарують музичну скриньку, а Пеппі, своєю чергою, дає їм подарунки. Бенкет, ігри й експедиція на горище: діти бояться привидів, але виявляють, що це була сова, а привид — це Пеппі, що вдягла нічну сорочку свого тата. У старій скрині вони знаходять бінокль, пістолі, шпагу й торбу з монетами. Наприкінці Пеппі гукає, що колись стане морською розбійницею.

Аналіз твору

Про що повість

Це розповідь про дівчинку, яка живе за власними правилами, і про те, як цікаво й весело може бути тоді, коли замість «так треба» питаєш «а чому?». Пеппі не слухається дорослих у дрібницях, але в важливих справах діє добре й чесно: допомагає слабшим, не ображає злодіїв, ділиться золотом, ризикує життям заради чужих дітей.

Образ Пеппі

Пеппі — одночасно найсильніша дівчинка у світі й дуже добра людина. Вона вміє перетворювати будь-яку справу на гру: прибирає, ковзаючи на щітках, шукає речі, танцює з злодіями. Вона вигадлива: розповідає неймовірні історії, вигадує слова, придумує собі пісні. Вона щедра: дарує золото, не тримається за гроші. І вона самостійна: сама собі й мама, і тато, і вчителька. Але під цією веселістю відчувається й інше: вона не забуває про тата й маму, сумує, коли її відчитують, і щиро хоче «поводитись гарно», хоч і не знає як.

Світ дітей і світ дорослих

Дорослі в повісті турбуються про Пеппі: вони хочуть віддати її до дитячого будинку, навчити таблички множення й гарних манер. Автор не робить їх лихими: вчителька добра, а пані Сетергрен щиро хоче порядку. Проте дорослі часто бачать лише правила, а не людину. Пеппі ж показує світ навиворіт: її логіка здається безглуздою, але в ній є своя правда. Наприклад, вона питає, чому діти мусять платити за те, що просто дивляться, або навіщо вчити, скільки яблук було в Акселя. Така гра допомагає читачеві по-новому глянути на звичні речі.

Казкові елементи

Хоч місце дії — звичайне шведське містечко, повість сповнена казкових рис. Пеппі має надлюдську силу, живе без дорослих, має кінь на веранді й мавпочку, яка їсть із нею за столом. Вона має торбу золота, яка ніби ніколи не кінчається. Події розгортаються як ланцюжок епізодів-пригод, і в кожному з них Пеппі перемагає. Це те, що відрізняє літературну казку від звичайної повісті: у ній є вигадка, але є й справжні почуття й справжні уроки.

Правда, вигадка і «брехня»

Пеппі любить вигадувати, і сама каже, що іноді брешуть, коли забувають, що не можна. Але розповіді про китайця з величезними вухами чи про аргентинську школу — це не обман, а вигадка, яку вона навіть не намагається видати за правду. Коли дівчинка на дорозі повірила в таку історію, Пеппі розсердилась: вона вважає, що не слід дозволяти вкладати собі в голову що завгодно. Тож повість вчить читати критично й відрізняти жарт від правди.

Дружба

Томмі й Анніка — слухняні діти, але з Пеппі вони стають сміливішими, цікавішими й веселішими. Вони її не бояться й не засуджують, а щиро шанують. Пеппі теж потребує друзів: вона радіє запрошенням, готується, дарує подарунки. Дружба тут — це вміння бути поруч і приймати іншого таким, який він є.

Гумор

Гумор у повісті будується на перебільшенні й несподіванках. Коли Пеппі підкидає яйця вгору, одне розбивається їй на голові; коли вона вчиться літати, то падає; коли її питають про Лісабон, вона відповідає, що можна написати лист. Автор не висміює дітей, а грає зі звичними правилами.

Про мову перекладу

У повісті 1940-х років і в цьому давньому перекладі є слова про «негрів» і «негритянського короля», що сьогодні вважають застарілими й образливими. Читаючи, пам’ятайте, що це спосіб мови тієї епохи, а не приклад того, як слід говорити про людей.

Оригінал і переклад

Повість написано шведською мовою й вперше видано 1945 року. У шведському оригіналі повне ім’я Пеппі довше (Pippilotta Viktualia Rullgardina Krusmynta Efraimsdotter Långstrump), а в цьому перекладі скорочене. Українською розбір написано за перекладом Ольги Сенюк. Переклад відтворює мовну гру й гумор, а ім’я героїні в різних перекладах може звучати по-різному, тому не дивуйтесь, якщо у вашому підручнику вона зветься інакше.

Про авторку

Астрід Ліндґрен народилася 1907 року у Віммербю в Швеції й стала однією з найвідоміших дитячих письменниць світу. «Пеппі Довгапанчоха» вийшла 1945 року, а далі з’явилися «Знаменитий детектив Блюмквіст» (1946), «Малий і Карлсон, що живе на даху» (1955) та інші книжки. 1958 року авторка отримала медаль Ганса Крістіана Андерсена.

Що сказати на уроці

Найкраща відповідь на запитання «про що повість?» — сказати, що це гумористична повість-казка про дівчинку Пеппі, яка живе вільно й весело, дружить із Томмі й Анніком, допомагає слабшим і не боїться правил дорослих; що її образ вчить фантазії, доброти й самостійності.