Майстер корабля

Стислий переказ

Сімдесятирічний То-Ма-Кі — «Товариш Майстер Кіно», прославлений кінематографіст — сидить біля каміна, дивиться нові фільми зі своєї фільмотеки й пише мемуари про молодість. Його дружина померла, старший син Майк літає льотчиком, молодший, Генрі, пише книжки. Хоча То-Ма-Кі й запевняє, що пише не роман, його мемуари складаються з пригод, любові й роздумів про мистецтво.

У молодості То-Ма-Кі приїхав до портового міста працювати редактором кінофабрики. Там він подружився з Професором, який будує декорації, з колишнім матросом Директором і згодом із другом Севом, художником і режисером. На виставі «Йосиф Прекрасний» він вперше побачив танцівницю Тайах, а невдовзі Сев і То-Ма-Кі разом із нею витягли з моря матроса Богдана, який, як він сам каже, невпинно топився й завжди виживав.

Богдан розповідає про свої мандри, і друзі вирішують зняти фільм про морську школу, яка рятує людей із розстріляного бригу, а для цього — збудувати справжній корабель. Директор жаліє грошей і радить взяти дубка, але Професор береться до роботи разом із теслярами. Тим часом Тайах їде до Італії, пише листи, а То-Ма-Кі за один вечір змонтовує фільм про зустріч комісара з турецьким міністром. Уночі на То-Ма-Кі й Богдана нападає невідомий із ножем; Богдан підозрює Сева, що теж закоханий у Тайах.

Корабель нарешті спускають на воду, у трюмі ледь не спалахує пожежа, а першої ночі на бригу друзі влаштовують вечерю. Сев вимагає, щоб Тайах вибрала між ним і То-Ма-Кі, і вона, розгнівана, витягає жереб із двох сірників, але прощається з обома й іде. Виявляється, що То-Ма-Кі й Богдана ножем вдарив не Сев, а отаман рибальської ватаги, якого друзі раніше побили. У фіналі до То-Ма-Кі приходять обидва сини, а він, старий, каже: «Я ніби знову починаю жити».

Докладний переказ за розділами

Розділ I. Старий оповідач, який каже, що «сиве волосся до чогось зобов’язує», розтоплює кану дровами, дивиться по телефону у фільмотеці картину «Біла Пустеля» й розповідає історію кіно: спершу примітивний стробоскоп, потім «Мас-Кіно-Мистецтво». Про синів: Майк літає рейсами Оде — Індія, Генрі пише книжки, мандруючи світом; дружину замінює урна з прахом у ніші. Оповідач обіцяє чесно розповісти про молодість, бо «старість не може казати неправду».

Розділи II–III. До кінофабрики То-Ма-Кі приїхав «молодий і простий, як солдат з булавою маршала в ранці». Він оселяється в готелі, нудьгує над морем і ходить у порт, де дивиться, як тоне п’яний маляр. Директор велить йому: «Ти візьми їх усіх до рук» — семеро режисерів, а колишній метр, футурист Михайль, невдовзі їде й залишає його самого. На виставі «Йосиф Прекрасний» він бачить Тайах — фараонову дружину — і розуміє: «Оце вже вона. Тепер мені не викрутитись». Згодом у монтажній кімнаті він, автор сценарію, сперечається з режисером про права автора й вирізає зайву сцену. Професор, що будує декорації, показує йому знімальну групу, а на розсварену метушню режисера, оператора й адміністратора зауважує лише: «Мистецтво».

Розділ IV. Відступ про те, що оповідач не романіст: він не хоче смикати героїв за ниточки. Над морем він пише «конституцію» для художньої роботи й співає «Як аргонавти в давнину». Тут же звучить образ: «наречена з колиски» — «Культура нації». Оповідач переказує історію матроса, який мусив ставити міни проти турецького крейсера «Ісмет» і лишився живий лише тому, що напередодні напився. У їдальні кінофабрики, де сидять мухи, пси й коти, оповідач читає конституцію, і її «блискуче прийнято».

Розділ V. До готелю повертається друг Сев, невдалий режисер. Оповідач іде до «високого режисера» і бачить у темній кімнаті білявку в англійській блузці — це Тайах. Із Севом вони говорять про море: Сев каже, що воно — «розпутна красива жінка», оповідач заперечує: «Море, Сев, не забавка». Потім Сев відводить його назад до кімнати Тайах, і троє сидять на ліжку. «Троє голів укупі!» — оповідач бачить у цьому «синтез і натхнення».

Розділ VI. Світанок: Сев, оповідач і актор ідуть у порт, ловлять скумбрію з шаланди. Ввечері шторм; вони розмовляють про Тайах, яку люблять обидва. Тайах приходить на мол і цілує обох. З хвиль виринає щогла з людиною; друзі витягають матроса, розтирають горілкою. «Я Богдан», — пищить він. Оповідач із Тайах заходять до Професора, де він отримує бронзового Будду; Тайах каже, що завтра їде до Генуї.

Розділ VII. Діти з дитбудинку їдуть на дубку «Тамара» знімати картину. Режисеру не подобається такий малий кіль, але хазяїн і адміністратор його заспокоюють, і від пориву вітру щогли падають у воду; дітей рятують, «крім кількох малих». Того ж дня Директор дізнається ще про одну смерть: немовля, яке знімали для фільму, задихнулося в авто на руках матері. Пароплав із Тайах відпливає до Італії.

Розділ VIII: «Зауваження пілота». Майк розпалює батькову кану книжкою, ламає стілець і читає рукопис. Пише, що батько — «гольфіст», а сам він — «футболіст»: «Жорстокий розум вигадав таку гру. Битися на самоті». Питає про Богдана і про Будду, якого кинув в океан.

Розділи IX–X. Богдан розповідає друзям, як «невпинно топився»: у румунського рибалки його скидає з шаланди Ганка, сестра хазяїна; у таборі земляків на Балканах до нього приходить полковник і обіцяє відвезти всіх бригом додому, а насправді везе «в африканських пустелях» битися з повстанцями. Донька полковника проговорюється, Богдан піднімає бунт, бриг обстрілюють і він іде на дно, а поруч проходить крейсер «Ісмет». Розділ IX закінчується листом Тайах із Генуї: вона пише про самотність і про те, що ніжний лист від чоловіка нічого в ній не будить. Нічна розмова в потайному кафе: компанія з дев’ятьох (хазяїн трамбака, отаман рибальської ватаги, Стелла, Муха, Поля, хазяїн кав’ярні, Богдан, Сев і оповідач) шукає корабель для фільму. Сев розповідає, як морська школа рятує людей із розстріляного бригу; Богдан — як утопав, потрапляв на Філіппіни й острів Пао. Розмову обриває міліція, і Богдана без документа забирають.

Розділ XI. Лист Тайах із Мілана. Вона розповідає про пригоду в Павії: юнак у соборі, погляди, помилка в слові «дома» замість «casa» — і вони не зустрілися. «Треба додому вертатися».

Розділ XII. То-Ма-Кі розмовляє з люстеркою: «Вона любить матроса… Ви розбудили в ній волю перемогти своє вчорашнє». Уранці Директор викликає його: сьогодні приїздить комісар закордонних справ, а завтра на крейсері — турецький міністр; усе треба зняти. Про корабель Директор відрізає: «Візьмете дубка й на ньому і знімете. Витрачати народні гроші я не дозволю». Вечір у кав’ярні: хазяїн трамбака розповідає про свою першу любов і про монастир у горах, звідки втік до моря; Поля — про полоненого, що втік на «гаймат» («Чи не можна зовсім відмінити всі батьківщини?»). Рибалка ображає Полю, і Сев із хазяїном трамбака б’ють його. Хазяїн трамбака радить перебудувати на шхуну-бриг дубок «Тамара»; під дверима вони знаходять п’яного Богдана — його випустили.

Розділ XIII. На крейсері «Ісмет» прибуває турецький міністр. То-Ма-Кі керує зніманням візиту, а потім за кілька годин проявляє, монтує й доставляє шістсот метрів плівки до Будинку армії й флоту. По дорозі він бачить Тайах, що повернулася: вона тричі цілує його просто на вулиці, але ці поцілунки здаються йому «винуватими». Директор лається, згадавши капітана «Ісмета». Професор показує старий китайський рукопис про будову кораблів і добірку книжок: «Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити». Уночі, ідучи до порту, То-Ма-Кі падає від ножа невідомого, Богдан, який ішов слідом, кидається на допомогу.

Розділ XIV. Професор пише «Корабельний журнал “Онтон”»: як обирати дерево (сосна — узимку, бук — на кіль, тис — на обшивку) й де вирізати «майстра корабля».

Розділ XV. У лікарні То-Ма-Кі й Богдан лежать поруч. Богдан підозрює Сева, який теж кохає Тайах і виявився лівшею. Тайах приходить у палату; Богдан різко говорить із нею. Сев тримає чайник лівою рукою, розповідає епізод з китайцем у трюмі й провокує Богдана. Потім Сев і Тайах ідуть у цирк, де він «дарує» їй на словах коня, голуба, орла й лева, а Тайах усе відхиляє.

Розділ XVI. Будують бриг: тесляри співають, сокира каже «Ш-шак-дзнь!», Професор стоїть на кормі, хазяїн трамбака допомагає. Тайах, не спавши цілу ніч, лізе на риштування. Тим часом син Генрі пише «Зауваження письменника»: вірш «Ми любимо з тобою — Повний Корабель…» і відповідь Майкові: «Стоячи на місці, людина рухається назад».

Розділ XVII. Бриг спущено на воду. Сев, якого оповідач і Богдан застають на палубі, обтісує горіхову колоду лівою рукою, але відмовляється закотити рукав і поспішно йде. Богдан різьбить фігуру для прови й розповідає прийшовшій Тайах про свою першу любов, яванку Баджін, і про безвухого китайця, що намагався підпалити корабель. Помітивши запах диму, Тайах іде оглянути трюм; на бриг вбігає Поля й застерігає про підпал; вогонь у трюмі гасять. Далі оповідач уявляє, як дерева нового брига гукають одне одного: «Одне за всіх, і всі за одного».

Розділ XVIII. Перша ніч на бригу: вечеря втрьох, тости Тайах, Сева й оповідача. Сев вимагає, щоб Тайах вибрала; вони тягнуть жереб із двох сірників. Тайах витягає «незломлений», прощається з обома й виходить. Друзі розламують Будду й знаходять папір, трісочки й рис. На палубі оповідач перевіряє рукав Сева — шраму нема; і тоді нападають двоє рибалок, серед яких отаман, якого побили за Полю. Після бійки Богдан із ліхтарем вертається на палубу, а за ним іде дівчина.

Розділ XIX. Восени й узимку То-Ма-Кі сидів біля кани; тепер літо. До нього приходять Майк і Генрі; Генрі допитується про дівчину в купальному костюмі й про матір, але батько ухиляється. Майк по радіотелефону співає «Пісню капітанів», а роман закінчується рядками цієї пісні.

Аналіз твору

Що це за книжка. «Майстер корабля» вийшов 1928 року й став першим романом Яновського. Це не просто історія кохання, а роман про те, як пишуть і як знімають. Оповідач від початку каже, що пише мемуари, і відповідає читачеві на запитання, які той міг би поставити: чи почне він нудьгувати, чи сподобаються йому герої. За Вікіпедією, «Майстер корабля» належить до українських романів 1920-х, де дія відбувається в місті, і водночас це «мариністичний», пригодницький та утопічний твір.

Композиція. Книжка тримається на рамці: то старий, який дивиться в кану, то юнак, який приїздить до Міста. До цього додаються вставки, що ламають єдину лінію оповіді: лист Майка (VIII), листи Тайах (з Генуї, Мілана й Берліна), корабельний журнал Професора (XIV), «Зауваження письменника» (XVI). Основна лінія мемуарів іде за часом, але її розривають вставки, а сини вриваються в рукопис і сперечаються з батьком; сам оповідач наприкінці пише про Генрі: «Генрі бере дочитувати мої мемуари». Так Яновський показує, що мемуари — це також твір, який хтось читає, і що читач має право на власну думку.

Ідея: «Культура нації». Головне місце — «наречена з колиски» в розділі IV: їй оповідач «присвятив сталеву шпагу», а звуть її «Культура нації». У романі цей образ стоїть проти образу «декорації» — речі, що живе один день. Професор каже: «Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити». Тому будівництво брига «Онтон» показано як праця, що «виходить у море», а не тільки як реквізит для фільму. Різьблена фігура під бугшпритом — «майстер корабля» — «веде корабель» між рифами; це можна прочитати й як образ мистецтва, що веде за собою людей.

Море. У романі море не декорація, а стихія й характер. Сев відмовляється від банальних образів (синя фарба, чайка, що квилить), а оповідач додає: «Море, Сев, не забавка». Море лишається «першою любов’ю», але воно також небезпечне: шторм відкидає людину назад, крейсер розстрілює бриг. Богдан — людина, якій, за словами малайця, «на роду написано втопитись», а море щоразу викидає її на берег живою.

Трикутник і чого не сказано. Тайах — не «приз» між двома друзями. Вона хоче свободи, а не чиєїсь «власності». Коли Сев вимагає вибору, вона витягає «незломленого» сірника, а Сев проголошує, що вона витягла його; проте Тайах прощається з обома й іде. Судячи з тексту, далі саме вона з’являється поруч із Богданом. Роман не пояснює прямо, хто мати синів То-Ма-Кі: Майк пише: «Боюсь думати, що це моя мати», а Генрі хоче «ототожнити» дівчину з фотографії з матір’ю. Оповідач ухиляється: «Та в наші з тобою справи ми його не пустимо». Про те, що зроблено, а що лишилося недомовленим, можна сперечатися.

Прототипи. За Вікіпедією, оповідач То-Ма-Кі — це сам автор, Сев — Олександр Довженко, Тайах — балерина Іта Пензо, Професор — Василь Кричевський, Директор — Павло Нечеса, Богдан — Григорій Гричер. Ці факти потрібні як довідка про епоху: у середині 1920-х Яновський працював на Одеській кінофабриці художнім редактором.

Мова. Яновський поєднує розмовні жарти («тікеляжь» — «такелаж»), ліричні описи (східці до порту, мол, сходи сонця) і високу лексику мореплавства («шхуна-бриг», «бугшприт», «шпанти»). У розділі XVI мова стає звуками сокири — «Ш-шак-дзнь!» — і тоді сама проза працює як пісня. Пісні й вірші (від «Як аргонавти в давнину» до «Пам’ятника») мають рефрени, які легко запам’ятати. Гумор часто працює проти героїв: п’яний маляр, який тоне з пензлем, і Директор, що лютує з приводу капітана «Ісмета».

Утопія й час. Оповідач говорить із майбутнього, де є «фільмотека» і «повітряні рейси Оде — Індія». За Вікіпедією, це майбутнє «щасливе, мирне, сповнене радісної праці». Проте текст не обіцяє загальної гармонії: у ньому є війни сорокових років, у яких загинув Директор, і смерть, яка забрала дружину оповідача. Утопія тут скоріше тло, на якому виразніше видно, що справді важливе для оповідача.

Для НМТ. Запам’ятайте, хто є хто: То-Ма-Кі — оповідач; Сев — режисер, друг; Тайах — балерина; Богдан — матрос із якорем; Професор — будівничий; Майк і Генрі — сини. Назву «Майстер корабля» тлумачать по-різному: це і фігура на прові, що веде судно (за романом), і образ будівничого, тобто творця, який «виходить у море».