Летючий корабель

Стислий переказ

Були собі дід і баба, а в них — три сини: два «розумних» і третій «дурний». Розумних жаліли, і баба щонеділі давала їм білі сорочки, а наймолодшого лаяли, і він сидів на печі в чорній сорочці. Прийшов царський указ: хто змайструє корабель, що літає, і прилетить на ньому до царя, за того цар віддасть дочку. Розумні брати пішли, а дурень теж запросився, і батьки, посердившись, відпустили його, звелівши не признаватися, що він їхній син.

У дорозі він зустрів діда, поділився з ним чорним хлібом і водою, і хліб став білим. Дід порадив ударити сокирою в дерево в лісі й лягти. Дурень так і зробив, а прокинувшись, побачив золотий корабель із срібними щоглами. Він сів на нього й полетів. У повітрі він підбирав усіх, кого стрічав: Слухала, Скорохода, Стрільця, Об’їдайла, Обпивайла, Морозка й чоловіка з дровами.

Цар, побачивши обідраного хлопа, не захотів віддавати за нього дочку й почав загадувати завдання: принести живлющої води, з’їсти шість пар волів і сорок печей хліба, випити сорок сорокових кухлів води й меду, сходити в розпечену баню, дістати за ніч полк війська. Кожне завдання виконав один із помічників.

Коли вранці цар почув, як грає військо, він побачив, що нічого не вдіє. Дурень тим часом став такий, що й не впізнати: одежа сяє, шапочка золота, і він сам, на воронім коні, повів військо до палацу. Цар обійняв його й назвав зятем, а весілля було таке, що дим піднявся до неба.

Докладний переказ за частинами

1. Дід, баба й три сини. У діда й баби було три сини, двоє розумних, а третій — дурний. Розумним баба щонеділі давала білі сорочки, а дурника всі лаяли й сміялися з нього, і він сидів на печі в чорній сорочці. Аж ось пройшла чутка, що цар оголосив указ: хто змайструє корабель, який літає, і приїде на ньому, за того цар віддасть дочку.

2. Брати йдуть до царя. Розумні брати вирішили піти: «загубити — нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося». Батьки їх умовляли, потім поблагословили, баба дала білих паляниць, спекла порося. А дурень із печі теж проситься: «Піду і я туди, куди брати пішли!» Мати каже: «Десь тебе й вовки з’їдять!» Старі спершу сміялися, потім лаяли, а врешті сказали: «Ну йди, та щоб уже й не вертався й щоб не признавався, що ти наш син!» Баба дала йому торбу з чорним черствим хлібом і пляшку води й випровадила з дому.

3. Дід на дорозі. Іде дурень і зустрічає діда: сивий, борода біла аж до пояса. Дід питає, куди він іде, і чи вміє зробити корабель, що літає. Дурень чесно відповідає, що не вміє: «Загубити — не загублю, а може, там де моє щастя закотилося». Дід пропонує посидіти й пополуднувати. У дурня є тільки черствий хліб і вода, але він виймає їх, і з чорного хліба стають білі паляниці. Пополуднували, і дід подякував: «іди ж тепер у ліс, та підійди до дерева, та й удар сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе хто не розбудить. Тоді тобі корабель збудується, а ти сідай на нього й лети, куди тобі треба, тільки по дорозі бери, кого б там не стрів».

4. Корабель. Дурень робить усе, як сказав дід: цюкнув сокирою й заснув. Коли хтось його будить: «Уставай, уже твоє щастя поспіло, уставай!» — а поруч стоїть корабель: «сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові так і понадималися — тільки летіти!» Дурень сів і полетів «нижче неба, вище землі», швидше ніж оком змигнути.

5. Сім помічників. У повітрі дурень бачить чоловіка, що припав вухом до землі — це Слухало. Далі — чоловік, що скаче на одній нозі, бо друга прив’язана до вуха (Скороход). Потім — Стрілець, що цілиться в птицю за сто миль. Далі — Об’їдайло з повним мішком хліба, Обпивайло, що не може напитися біля озера, Морозко з соломою і чоловік із в’язкою дров. Кожного дурень питає, чого він тут, і кличе на корабель: «Сідайте з нами!» — і кожен погоджується.

6. Цар не хоче такого зятя. Корабель прилітає до царя, а там уже столи й «півцарства» гостей. Цар дивиться у вікно, посилає лакея й чує: «мужва обідрана». Побачивши хлопця, який у латаній свитці, цар хапається за голову: «Як-таки, щоб я свою дитину та за такого хлопа видав?!» І вирішує давати загадки.

7. Перше завдання. Цар велить принести води живлющої й цілющої, поки люди обідають: інакше «меч — а його голова з плеч». Слухало підслухав і розповів дурневі. Дурень сумує, а Скороход каже: «Не журись! Я тобі дістану!» — і за одну мить набирає води, але від утоми засинає під млином. Слухало чує, де він, а Стрілець стріляє в млин, і Скороход прокидається та встигає донести воду.

8. Друге й третє завдання. Цар велить, щоб дурень із товаришами з’їв шість пар волів жарених і сорок печей хліба. Дурень плаче, а Об’їдайло каже: «Не плач, я за вас усіх поїм, ще й мало буде!» — і з’їдає все, ще й просить. Тоді цар велить випити сорок сорокових кухлів води й стільки ж меду. Обпивайло випиває все до краплі й підсміюється: «Ех, — каже, — мало!»

9. Четверте завдання. Цар думає: «Треба його, вражого сина, зі світу звести». Велить, щоб перед вінчанням дурень сходив у баню, і наказує напалити чавунну баню так, що «самого чорта можна зажарити». Але за дурнем іде Морозко з соломою. Розкинув солому — і в бані стало так холодно, що дурень насилу облився й ліг спати на печі. Уранці всі думали, що від нього лишився попілець, а він живий і цілий.

10. П’яте завдання. Цар засмутився й загадав: на ранок дістати полк війська. Він сам думає: «Де простому мужикові полк війська добути?» Дурень знову плаче, але кличе друзів: «Ой, виручіть, братця!» Той, що ніс дрова, обіцяє виручити. Дурень велить передати цареві: як не віддасть дочку, то піде на нього війною. Уночі чоловік розкидає дрова, і з кожного полінця стає воїн.

11. Кінець. Вранці цар чує, що щось грає, і питає, що це. Йому кажуть, що то «той своє військо муштрує, що на золотім кораблі прилетів». Цар побачив, що нічого не вдіє, і звелів покликати дурня. Той уже не схожий на себе: одежа сяє, шапочка золота, сам гарний, їде на воронім коні попереду війська. Цар обіймає його: «Сідай, мій зятю любий!» Вийшла й царівна й засміялася: який гарний чоловік буде. Швидко й повінчали, і бенкет був такий, «що аж до неба дим пішов».

Аналіз твору

Жанр. Це народна чарівна казка. У підручнику є запитання: про звірів вона, побутова чи фантастична? Відповідь: фантастична, бо тут є чарівний корабель, що літає, помічники з надзвичайними здібностями, жива вода, чорний хліб, що стає білим. Звірів у ній немає, а побутового тут лише вигляд: хата, піч, баба, дід.

Хто такий «дурень». Слово «дурень» у цій казці — радше прізвисько, ніж діагноз. Так називають наймолодшого, якого не поважають: «дурника всі лають, сміються з нього». Але він нічого дурного не робить: збирається в дорогу, ділиться останнім, слухає поради, дружить. Навіть оповідач продовжує називати його дурнем, хоч уже видно, що це неправда. Ця іронія — серце казки: «розумні» брати йдуть до царя першими і зникають, про них казка більше не згадує, а «дурень» перемагає.

Родина й почуття несправедливості. Розумним баба дає білі сорочки, білі паляниці й порося на дорогу, а дурневі — торбу з чорним черствим хлібом. Найболючіше: «щоб не признавався, що ти наш син!» Це найгірше, що можна сказати рідній дитині. У підручнику про це є питання (чому дід і баба так сказали й що це говорить про них). Схоже, вони соромляться того, кого недооцінили. А казка показує, що соромитися не було чого.

Дід і хліб. Дід — чарівний помічник. Він каже: «Ходжу по світу, з біди людей виручаю». Дурень не знає, хто перед ним, але ділиться останнім — хлібом і водою. І в цю мить чорний хліб стає білими паляницями. Так казка показує, що щедрість повертається сторицею. Дід підказує, як зробити корабель, і додає головне: «бери, кого б там не стрів».

Сім помічників. Кожен із них — людина з надзвичайною здібністю, яка в звичайному житті нікому не потрібна. Слухало чує все, аж до царських наказів. Скороход мчить так швидко, що сам себе стримує. Стрілець бачить за сто миль. Об’їдайло й Обпивайло — те, що в житті вважають вадою (ненажерливість, невситимість), тут стає силою. Морозко й чоловік із дровами мають чарівні речі: солому й дрова.

• Слухало — слухає, чи вже зібралися до царя люди, і чує на відстані. Чує, що загадав цар, і попереджає дурня; чує, де заснув Скороход.
• Скороход — скаче на одній нозі, бо друга прив’язана до вуха. Приносить живлющу й цілющу воду.
• Стрілець — цілиться в птицю, що «за сто миль сидить на сухій грушці». Будить Скорохода стрілою.
• Об’їдайло — несе повний мішок хліба, але йому мало. З’їдає шість пар волів і сорок печей хліба.
• Обпивайло — ходить коло озера й не може напитися. Випиває сорок сорокових кухлів води й меду.
• Морозко — несе солому, від якої стає мороз і сніг. Охолоджує чавунну баню.
• Чоловік із дровами — несе дрова, з яких стає військо. Ставить полк війська.

Імена помічників утворені просто: від дієслів (Слухало — слухає, Об’їдайло — об’їдає, Обпивайло — обпиває) або від здібності (Скороход, Стрілець, Морозко). Сьомого, що з дровами, оповідач ніяк не називає.

Чому саме вони. Дурень не обирає помічників за здібностями: він питає, що вони роблять, і кличе всіх: «Сідайте з нами!» Таке запрошення звучить сім разів. Він не знає, що кожен із них стане в пригоді. Дід порадив: «бери, кого б там не стрів», і дурень виконує пораду від щирого серця. Тому в біді вони приходять на допомогу: «Не журись!», «Не плач». Морозко навіть іде за ним у баню сам, ніхто його не просив.

Хто виконує завдання. Дурень жодного завдання не виконує руками: за нього все роблять помічники. Але хто їх знайшов? Він. Його сила — у вмінні збирати друзів. Він двічі звертається до них: спершу кличе на корабель, а потім, коли дуже треба, — «Ой, виручіть, братця!» Зверніть увагу, як він їх називає. Рідні брати з казки давно зникли, а «братами» став цей екіпаж.

Цар. Цар у казці нечесний. Він обіцяв віддати дочку тому, хто прилетить на кораблі, але, побачивши, що прилетіла «мужва обідрана», не хоче дотримувати слова. Він оцінює людину за одягом: «за такого хлопа». Завдання ускладнюються: вода (потрібна швидкість), їжа, питво, баня (жар), військо. Чотири рази цар погрожує мечем («оце меч — а його голова з плеч»), а баня — це вже не загадка, а спроба вбити: «Треба його, вражого сина, зі світу звести». Наприкінці цар бачить, що нічого не вдіє, і після появи війська він уже не «хлоп», а «мій зятю любий». Це іронічний поворот: не людина змінилася, а змінилося співвідношення сил.

Царівна. Царівна мовчить упродовж усієї казки. Про неї говорять як про нагороду, а сама вона з’являється лише в останніх рядках: побачила героя й засміялася. У підручнику ставлять запитання, чи потрібен був цареві літаючий корабель, і чому цар вирішив віддати дочку. Казка прямо цього не пояснює. Судячи з тексту, цар віддає дочку тому, що не має вибору.

Повтори. Казка вся тримається на повторах: «Летіли-летіли, коли дивляться» — сім разів (один раз у формі «Летів-летів»), «Здорові, дядьку!» — вітання перед кожною зустріччю, «Сідайте з нами!» — сім запрошень підряд. Це допомагає слухачеві запам’ятати й відчути ритм: колись казки розповідали вголос.

Гіпербола. «За сто миль», «сорок сорокових кухлів», «шість пар волів жарених», нога, що за один крок перестрибне весь світ, «півцарства» на обіді. Так у казці виглядає чудо: усе більше, ніж у житті.

Перетворення героя. Коли дурень веде своє військо, «його й не впізнаєш: одежа на ньому так і сяє, шапочка золота». Чому він так змінився, казка не пояснює: це ще одне чудо, як і військо з дров. Головне, що зовні він став таким, як має бути переможець.

Різні записи. У різних публікаціях дрібниці відрізняються. У версії на сайті «Перлини української народної творчості» дід просить у дурня горілки, а вода в пляшці стає горілкою; цар велить випити «води й вина». У шкільній редакції горілки й вина немає: замість вина — мед. Сюжет той самий. Цитувати найкраще за підручником свого класу.

Головна думка. Доброта, щедрість і вміння дружити сильніші за хитрість і владу: той, кого недооцінюють, і збирає команду, з якою нічого не страшно.