Біблійні легенди і притчі

Про ці тексти

Цитати нижче — за перекладом Івана Огієнка; в інших перекладах формулювання відрізняються («ймення» в Огієнка — «ім’я» в Хоменка й Турконяка).

Три уривки шкільної програми належать до різних частин Біблії й не пов’язані спільним сюжетом, але їх об’єднує одна тема — стосунки людини з Богом і моральний вибір, який ця людина робить. «Вавилонська вежа» і історія Мойсея належать до Старого Завіту (відповідно Книга Буття і Книга Виходу), а притча про блудного сина — до Нового Завіту, Євангелія від Луки.

Легенда про Вавилонську вежу

Уся земля мала одну мову й одні слова. Коли люди рушили зі сходу, вони знайшли рівнину в краю Шинеар (в інших перекладах — Сеннаар) і оселилися там. Вони кажуть одне одному: наробімо цегли й випалімо її, а смола буде нам за вапно; збудуймо собі місто та башту, вершина якої сягає неба, і вчинімо для себе ймення, щоб не розпорошитися по всій землі.

Господь сходить подивитися на місто й башту і каже: це один народ, мова одна для всіх, і це лише початок їхньої праці — не буде для них нічого неможливого з того, що вони замишляли. Тож зійдімо й змішаймо там їхні мови, щоб вони не розуміли мови одне одного. Господь розпорошує їх по всій землі, і вони перестають будувати місто. Тому його названо Вавилоном, бо там Господь помішав мову всієї землі.

Легенда пояснює, чому на землі так багато різних мов і чому люди розійшлися по світу. Слова «гординя» в самому тексті немає — так цю історію здавна читає традиція: люди хочуть самі, власними силами, зробити собі ім’я й досягти неба.

Історія Мойсея

Новий цар Єгипту, що не знав Йосипа, боїться, що євреїв стало надто багато, і гнобить їх тяжкою працею. Коли це не допомагає, він наказує повитухам убивати новонароджених хлопчиків, а потім усьому народові — кидати кожного народженого єврейського сина до Річки (Нілу). Повитухи Шіфра й Пуа не слухаються, а мати Мойсея три місяці ховає сина, а потім кладе його в просмолену папірусову скриньку серед очерету на березі. Дитину знаходить дочка фараона й жаліє її; сестра хлопчика пропонує покликати годувальницю з єврейок і приводить власну матір. Згодом дочка фараона бере хлопчика за сина й дає йому ім’я Мойсей — «бо з води я витягла його».

Підріс, Мойсей виходить до братів і бачить, як єгиптянин б’є єврея. Він озирається, вбиває єгиптянина й ховає тіло в піску. Наступного дня Мойсей дізнається, що про вчинок відомо, фараон шукає його, щоб убити, і Мойсей тікає в країну Мідіян. Там він обороняє від пастухів сім доньок мідіянського жерця, одружується з однією з них — Ціппорою — і в них народжується син Ґершом.

Одного разу, пасучи отару тестя, Мойсей підходить до Божої гори Хориву й бачить терновий кущ, що горить і не згоряє. З куща Бог кличе його по імені, велить зняти взуття (земля свята) і посилає до фараона вивести Ізраїлів народ із Єгипту. Мойсей вагається: «Хто я?», потім каже, що він не промовець, і просить послати когось іншого. Господь гнівається й призначає йому в помічники брата Аарона. Далі Єгипет зазнає десяти кар; Мойсей виводить народ, море розступається перед ізраїльтянами, а потім повертається на єгипетське військо. Біля гори Синай, у Книзі Виходу 20, народ отримує десять заповідей — моральний закон, що ліг в основу юдейської, а згодом і християнської етики.

Притча про блудного сина

Притчу Ісус розповідає після двох коротших — про загублену вівцю й про загублену драхму — у відповідь на нарікання фарисеїв і книжників, що Він приймає грішників і їсть із ними.

Молодший із двох синів просить у батька належну частину маєтку, і батько ділить маєток між синами. Невдовзі молодший збирає все, їде в далекий край і розтрачує там маєток, живучи марнотратно. Коли в тому краї настає великий голод, він пристає до одного з місцевих мешканців, який висилає його пасти свиней. Син мріє наповнити шлунок хоч стручками, що їдять свині, та ніхто йому їх не дає. Тоді він спам’ятовується: скільки в батька наймитів мають хліба в надмірі, а він гине з голоду. Він вирішує піти до батька, сказати, що прогрішився проти неба й проти нього, і попроситися за наймита.

Коли син ще далеко, батько вгледів його, переповнився жалем, побіг, кинувся йому на шию й почав цілувати. Син промовляє слова покаяння — «прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм», — але останнього прохання, прийняти за наймита, вже не каже: батько велить слугам принести найкращу одежу, перстень на руку, сандалі на ноги й заколоти відгодоване теля, бо цей син був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся.

Старший син у цей час був на полі. Повертаючись, чує музику й танці, питає слугу, що сталося, а почувши, розгнівується й не хоче ввійти. Батько виходить і просить його. Старший відповідає, що стільки років служить і ніколи не порушив батькового наказу, а батько не дав йому й козеняти, щоб потішитися з друзями, — а синові, що проїв маєток із блудницями, звелів заколоти теля. Батько каже: «ти завжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє», а веселитися й тішитися треба було, бо цей брат був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся. Притча на цьому закінчується: чи ввійшов старший син у дім, у тексті не сказано.

Аналіз твору

Спільна ідея: людина перед вибором. Попри різні жанри й епохи, усі три тексти об’єднує одна структура — момент вибору, який визначає подальшу долю: будівничі вежі вирішують зробити собі ім’я, Мойсей, спершу вагаючись («Хто я?»), приймає покликання вивести народ, молодший син обирає спершу свободу без відповідальності, а потім — повернення до батька.

Вавилонська вежа — спільний задум і його межа. Тут діє не окрема людина, а ціла спільнота, об’єднана однією мовою й однією метою. Традиція читає це як історію про спільну гординю, але в самому тексті Господь називає причину інакше: єдиному народові не буде нічого неможливого з того, що він замислив. Втративши спільну мову, люди втрачають і здатність діяти разом — будівництво зупиняється.

Мойсей — архетип провідника. Історія Мойсея вибудувана як шлях: від порятунку немовляти через випробування (вбивство, втеча, життя чужинцем у Мідіяні) до покликання і виконання місії. Цей сюжет — один із найвпливовіших архетипів світової культури, який пізніше повторюється в багатьох літературних історіях про героя, покликаного на велику справу.

Притча про блудного сина — урок про прощення, а не про справедливість у буденному сенсі. Найгостріший момент притчі — не каяття молодшого сина, а реакція старшого: він розмірковує по-людському справедливо: стільки років служив і ніколи не порушив наказу, а свято влаштовують братові, — але батько відповідає іншою логікою: «ти завжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє», а веселитися треба було, бо брат знайшовся. Притча лишає питання відкритим — чи ввійде старший син у дім.

Чому ці тексти досі в шкільній програмі. Біблія — не лише релігійний текст, а фундаментальна пам’ятка світової культури, без знання якої важко зрозуміти цілі пласти європейського мистецтва, літератури й мови (крилаті вислови на кшталт «вавилонське стовпотворіння» чи «блудний син» давно стали загальновживаними). Ці три тексти вивчають не для того, щоб нав’язати релігійні переконання, а щоб показати витоки моральних понять — гордині, покликання, каяття й прощення, — якими просякнута вся подальша література.