Образ дівчини в легенді «Про зоряний Віз»

Дівчина з легенди «Про зоряний Віз» — проста дочка вдови, але її вчинок такий великий, що про нього пам’ятають навіть зорі.

Коли настала посуха, її мати захворіла без води. Дівчина взяла глечик і пішла шукати воду. Вона знайшла її, але по дорозі зустріла людей, які вмирали від спраги. Дівчина дала напитися сімом людям і всіх урятувала. У глечику води майже не лишилося.

Це показує, що дівчина добра й щира. Вона не думала про те, що води може не вистачити їй самій. Ім’я її в легенді не названо, і це теж важливо: так може вчинити будь-яка людина.

Коли собака випадково перекинув глечик, із нього вилетіли зорі й стали на небі. А за щирість дівчини Бог послав на землю дощ.

Отже, дівчина з легенди щира, добра й самовіддана. Її вчинок нагадує, що добро не пропадає.

Легенда «Про зоряний Віз» розповідає про дівчину, ім’я якої ніхто не пам’ятає, а вчинок видно щоночі на небі.

Почнімо з того, що дівчина не мала нічого зайвого. Посуха була така, що «навіть і в колодязях повисихала геть-чисто вся вода», а її мати від спраги захворіла. Дочка пішла шукати воду не для себе, а щоб мати не вмерла. Уже це багато говорить про неї: вона дбайлива й любить свою маму.

Але справжня щирість виявилася в дорозі. Дівчина зустріла чоловіка, що вмирав без води, і дала йому напитися. Потім зустріла другого, третього, четвертого і, нарешті, сьомого. «Усім давала пити й усіх урятувала від смерті». А кожен ковток, який діставався чужій людині, вже не міг дістатися хворій матері. Проте легенда не переказує її роздумів чи слів, а тільки вчинки. Так розповідають про того, для кого допомогти — природна річ.

Цікаво, що легенда не судить навіть собаку, який «мабуть, теж напитися» хотів і перекинув глечик. Його душа теж стає зіркою, хоч і найменшою. Виходить, що поряд із такою щирою дівчиною є місце навіть для того, хто ненавмисно зіпсував добру справу.

Наприкінці Бог ставить зорі на небі, «щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина». Добрий учинок не зникає: він стає світлом для всіх. А дощ, який Бог посилає, — нагорода не лише їй, а й усій країні.

Отже, образ дівчини — це образ щирості й милосердя. Легенда вчить: добро, зроблене без розрахунку, повертається до всіх.

Мені здається, найважчий момент у легенді «Про зоряний Віз» настає не тоді, коли висихають колодязі, а тоді, коли дівчина зустрічає першого чоловіка, що вмирає від спраги. У неї в руках глечик води для хворої мами. Я уявляю, як це — тримати те, від чого залежить життя найріднішої людини, і бачити, що поруч помирає хтось чужий.

Легенда не каже, що дівчина довго вагалася. Вона просто дала йому напитися. Потім так само вчинила ще шість разів, і води лишилося «тільки на самому дні». Чесно кажучи, я не знаю, чи вистачило б мені сили вчинити так само. Але розумію, чому цю легенду розповідали з роду в рід: вона нагадує, що щирість — це не гарні слова, а вчинок, навіть коли він коштує дорого.

Мені подобається кінцівка. Бог ставить зорі на небо, щоб усі бачили, яка була дівчина. Тож коли на небі видно Віз, я пригадую цю легенду й питаю себе: чи вмію я ділитися тим, що потрібне мені самому?