Чому Сашко став другом Сіроманця (за повістю Миколи Вінграновського «Сіроманець»)

У повісті Миколи Вінграновського «Сіроманець» хлопчик Сашко подружився зі старим сліпим вовком. Усе село вважало вовка ворогом, а Сашко побачив у ньому живу істоту.

Вони зустрілися в лісі. Сашко спершу заціпенів, але не втік: він погладив вовка й пригостив пиріжком із печінкою. Вовк не вкусив хлопчика, а лизнув його й ліг поруч.

Потім Сашко довів дружбу вчинками. Він сховав вовка в старих глинищах, щоб мисливці його не знайшли. Коли вовка спіймали й зачинили в кузні, Сашко вночі виліз на дах, розрізав мотузки й врятував друга. А влітку сам повів його пішки до Одеси, щоб лікарі повернули вовкові зір.

Я вважаю, що Сашко став справжнім другом, бо не зрадив вовка, навіть коли це було небезпечно. Дружба — це не слова, а допомога тоді, коли важко.

Чи можна подружитися з вовком? Для мисливця Василя Чепіжного це звучить смішно, а для Сашка, героя повісті Миколи Вінграновського «Сіроманець», це стало правдою.

Спершу Сашко просто пожалів вовка. Дорослі летіли за Сіроманцем на вертольоті, а хлопчик уявляв, як несправедливо: їх багато, а він один. Коли ж вони зустрілися в лісі, Сашко не закричав і не кинувся тікати. Він побачив, що вовк не нападає, а обнюхує його, наче знайомиться. Тоді Сашко погладив звіра й нагодував.

Потім дружба перетворилася на справи. Сашко влаштував вовка в глинищах, приносив їжу й ходив до нього після школи. Саме він здогадався, що Сіроманець сліпий, і це не відвернуло його, а навпаки, зробило відповідальнішим. Коли Чепіжний упіймав вовка, а батька не було вдома, Сашко не став чекати. Він узяв татові валянки, ніж, виліз на дах кузні, розрізав мотузки й наказав вовкові тікати, щойно відчинять двері. Ніхто його про це не просив, і він ризикував потрапити в халепу.

Найважливіше, що Сашко не просто рятував вовка від смерті, а хотів зробити його життя кращим. Ось чому він повів Сіроманця до Одеси, у лікарню, де лікують очі, а Галя допомогла зібратися в дорогу. Лікаря Сашко не встиг побачити, а вовк утік, але хлопчик зробив усе, що міг.

Чепіжний бачить у вовкові премію й трофей, а Сашко бачить друга. Тому мені здається, що Сашко став другом Сіроманця не з цікавості, а з добрих почуттів і відповідальності. Дружба з вовком показала, що доброта сильніша за жадібність.

Мені здається, що на місці Сашка я б дуже злякався, коли з-за дерева вийшов вовк. Але Сашко не втік, і за це його хочеться поважати.

Він міг би розповісти дорослим, і тоді вовка вбили б. Але Сашко вирішив мовчати й допомагати сам. Це важко: доводиться мовчати перед батьками, ходити крадькома й боятися, що Чепіжний дізнається. Мабуть, я б не наважився вночі лізти на дах кузні. А Сашко наважився, бо знав, що іншого шансу в вовка не буде.

Ще я думаю про те, що Сашко не вимагав нічого взамін. Вовк не міг подякувати словами, він лише лизнув його руку й плакав, коли побачив уже літом. І цього було досить.

Тому я вважаю: щоб бути другом, не обов’язково бути дорослим і сильним. Треба бачити, що комусь боляче, і не відвертатися.