Євген Маланюк

Коротко про життя

Євген Маланюк народився 1897 року в невеликому містечку Новоархангельськ на Херсонщині, у родині вчителя. Першу світову війну зустрів курсантом військового училища, а після Лютневої революції став офіцером Армії УНР — ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командувача Наддніпрянською армією, який помер від тифу на руках у свого ад’ютанта. Поразка УНР і трирічна боротьба за незалежність визначили головну тему всієї подальшої творчості Маланюка: він писав про Україну не як про ідилічний краєвид, а як про державу, яку треба було й не вдалося відстояти зброєю.

Табори, Прага, «Стилет і стилос»

Після поразки, з жовтня 1920 року, Маланюк разом з іншими інтернованими вояками опинився в таборах на території Польщі. Там, серед злиднів і туги за батьківщиною, почалася його літературна робота: разом із друзями він видавав гектографічний журнал «Веселка». 1923 року поет виїхав до Чехословаччини й вступив до Української господарської академії в Подєбрадах — здобув фах інженера-гідротехніка. Саме в Подєбрадах склалося коло поетів-емігрантів, яке пізніше назвуть «Празькою школою»: войовничий, державницький дух, звернення до козацької й гетьманської історії, зневага до «малоросійства».

1925 року вийшла перша збірка Маланюка «Стилет і стилос» — книжка, що одразу викликала суперечки: молодше покоління емігрантів сприйняло її захоплено, старша генерація — з подивом і навіть обуренням через різкий тон і звинувачення на адресу земляків, що не «доросли до рівня нації». Назва збірки задала образ, який супроводжував поета все життя, — вибір між стилетом (зброєю) і стилосом (пером) як два способи служити батьківщині.

Варшава, друга еміграція, Америка

З 1929 року Маланюк жив у Варшаві, тісно співпрацював із львівським журналом «Вісник», який редагував Дмитро Донцов, і видав ще три збірки: «Земля й залізо» (1930), «Земна мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939). Коли 1944 року радянські війська підійшли до Польщі, поетові довелося рятуватися другою еміграцією — до Німеччини, де він жив у таборах для переміщених осіб і заробляв на прожиття випадковою роботою.

1949 року Маланюк переїхав до США й оселився під Нью-Йорком, де зрештою влаштувався інженером у проєктне бюро. За океаном вийшли його пізні поетичні збірки — «Влада», «Поезії в одному томі», «Остання весна», «Серпень» — і найважливіші літературознавчі праці: двотомна «Книга спостережень» (1962, 1966), «Нариси з історії нашої культури» (1954), дослідження про Мазепу (1960). Помер Маланюк 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку; уже по смерті вийшла впорядкована ним самим збірка «Перстень і посох» (1972).