Володимир Підпалий

Коротко про життя

Володимир Підпалий народився 9 травня 1936 року в селі Лазірки на Полтавщині, за 25 кілометрів від Лубен. Дитинство було важким: батько Олексій Лукович, залізничник, який любив садівництво й бджільництво, загинув 1943 року, форсуючи Дніпро під Києвом. Мати Ольга Степанівна, сама рано осиротіла й наймитувала в Лубнах, виховувала сина сама й померла 1957 року, поки той служив на флоті.

Закінчивши 1953 року середню школу, Підпалий працював у МТС і колгоспі, а 1955-го його мобілізували на флот; демобілізувався він 1957 року через хворобу ніг і одразу вступив на філологічний факультет Київського університету, який закінчив 1962-го.

Літературний шлях

Перші вірші Підпалий надрукував 1958 року в комсомольських газетах «Молодь України» та «Зміна», а 1963-го вийшла його перша збірка «Зелена гілка». Працюючи старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник», він не лише писав власні вірші, а й редагував і підтримував справжню українську літературу в нелегкі для неї 1960–70-ті роки. 1967 року його прийняли до Спілки письменників України, і того ж року вийшла збірка «Тридцяте літо».

Підпалий писав переважно про рідну Полтавщину, природу і людську пам’ять — тихо, без гучних гасел, властивих частині поезії 60-х. Саме тому його «Тиха елегія» (зі збірки «Золоті джмелі») стала знаковим твором: дослідники вважають, що вона фактично визначила появу «тихої лірики» — напряму, зосередженого на інтимному, приватному досвіді людини, а не на публічному пафосі. Окрему увагу в його творчості займає цикл віршів про Григорія Сковороду.

Рання смерть

Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року в Києві від невиліковної хвороби, не доживши до 38 років. Похований на Байковому кладовищі. Більшість його книжок — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками» (1992) з творами, не опублікованими за життя, — вийшли вже посмертно.